Суспільна дисфорія
Ґендерні ролі існують, і хоч би як ми намагалися їм опиратися й указувати на наявний сексизм, до людей завжди будуть очікування через їхній гендер. Найсильніші з них — у подружніх та батьківських ролях: «чоловік», «дружина», «мати», «батько» — ці слова несуть на собі купу багажу, і хибна роль, ба навіть будь-яка роль узагалі, може відчуватися як гамівна сорочка зі свинцевою підкладкою. Тобі вручають цілу книгу поведінок і вчинків, уподобань і антипатій, які ти просто маєш виконувати, і якщо ти не відповідаєш цим вимогам, тебе вважають поганим чоловіком чи дружиною, поганим батьком чи матір’ю. У випадку небінарних людей тобі можуть висувати суперечливі очікування, які неможливо виконати, або ж узагалі дорікати за те, що ти береш на себе бодай якусь гендеровану роль.
Людина, якій при народженні призначили жіночу стать (AFAB) і яка народжує дитину, може переживати сильну дисфорію через те, що її називають матір’ю. Переважна більшість ресурсів, присвячених пологам, украй жіночо-гендеровані, тож сам процес зачаття, виношування й народження дитини надзвичайно навантажений гендерними очікуваннями. Якщо ти вагітна, тебе називають мамою, незалежно від того, як ти насправді почуваєшся у цій ролі, а разом із цим приходить ціла купа припущень — припущень про догляд, грудне вигодовування й виховання дитини.
Трансфемінні особи, яких сприймають як цисгендерних, теж із цим стикаються. Якщо ти тримаєш немовля чи доглядаєш за дитиною, тебе записують у мами (хіба що дитина змішаної раси — тоді тебе понижують до няні, але це вже зовсім інша тема). Це може бути підтвердженням, бо це знак, що тебе сприйняли як жінку, але це може й украй знецінювати, коли цисжінки починають говорити про те, що вважають спільним досвідом репродуктивних процесів.
Деякі несподівані способи, якими може проявлятися суспільна дисфорія, — це потреба відповідати суспільним стандартам свого справжнього гендеру. Наприклад, багато трансжінок розповідають, як до переходу відчували потребу прикривати груди через внутрішнє відчуття сором’язливості. Дискомфорт від того, щоб купатися з оголеним торсом, — поширена риса, навіть коли немає усвідомлення свого справжнього «я»; щось усередині просто знає.
Сором
Невідповідність цим ролям може проявлятися інтенсивно — як сором і приниження. Дорослішання в шафі й боротьба за те, щоб уписатися у звичні гендерні шаблони, часто обертаються ознаками розчарування з боку батьків та однолітків, які очікували іншого. Батько може бути розчарований тим, що його дитина з призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) не хоче займатися спортом чи іншими «чоловічими» справами. Однолітки-дівчата можуть демонструвати несхвалення, коли підліток з AFAB обирає товаришувати з чоловічим колом спілкування. Хлопці-підлітки можуть цуратися транс-особи з AMAB, яка не підхоплює їхні жарти.
Такі ситуації можуть призводити до цькування й насильства, через що транс-особа почувається ізольованою, самотньою й недоречною. Це відчуття відчуженості породжує сором за те, що не вдається бути тим, ким усі тебе очікують бачити. А це, своєю чергою, проявляється як депресія поверх іншої дисфорії, помножуючи біль.
Dr. Emmy Zje @Emmy_Zje 
Guilt is a byproduct of shame, shame is a byproduct of transphobia, and transphobia is a byproduct of lies based in fear.
Once you realize this, you can begin to see “trans” for what it is...a beautiful manifestation of nature. A gift to be cherished, not a curse to be hidden.
Сором стає особливо гострим у момент, коли людина розкриває, що вона транс. Коли трансфобні друзі та рідні негативно (а часом навіть агресивно) реагують на камінг-аут транс-особи, цей сором перетворюється на крайнє почуття провини й ганьби. Доросла транс-особа у шлюбі може відчувати величезне каяття через те, що перевертає життя свого подружжя, розкриваючись. Вона може очікувати докорів від сусідів та оточення й боятися, як це вплине на її подружжя та/або дітей.
Це теж форма гендерної дисфорії, адже цих впливів не було б, якби людина була цисгендерною.
Інший спосіб, яким проявляється сором, — це системна трансфобія, наявна в нашому суспільстві. Сьогоднішні дорослі транс-люди в дитинстві дивилися трансфобні медіа. Одержимість темою «транссексуалів» наприкінці 80-х і на початку 90-х була жахливо травматичною для транс-дітей того часу: вони бачили, як усі дорослі й однолітки навколо сміються, глузують і гидують людьми, з якими ці діти не лише ідентифікувалися, а й сильно співпереживали їм і брали їх за взірець. Цей сором лишається з нами на все життя; це одна з фундаментальних причин, чому так багато транс-людей не роблять камінг-аут аж до кінця своїх 30-х або й пізніше — бо лише досягнувши середини життя, вони здатні подолати цей сором.
Сором також має властивість накопичуватися, доки не виплеснеться в радикальну дію. Дуже поширений аспект в історіях транс-людей — це цикли, коли вони поступово розбудовують свій образ, дедалі менше борючись зі своїми почуттями, аж раптом їх накриває сором, і вони викидають геть усе, присягаючись більше ніколи не йти за цими почуттями. Цей патерн повторюється знову і знову.
Побачення та романтичні стосунки
Callidora @Adoratrix I get the thinking. Trans girls grow up falsely believing they're guys, and so are assumed/expected/raised to experienced and express normative heterosexual attraction to women. If you're a trans lesbian, you transition, but you're still into women. So it's the same, right? No
Callidora @Adoratrix So let's talk details. To begin with, it's worth pointing out that most trans lesbians don't exactly experience normative heterosexual attraction to women in the same way that cishet men do. Dysphoria and confused gender feelings mess with that a whole lot
Callidora @Adoratrix Before I transitioned, just the thought of doing any sexual or romantic with a girl made me nauseous, because doing that would feel like I was adopting a masculine role - the role of the boyfriend, the male lover - and that kicked my latent dysphoria into overdrive
Callidora @Adoratrix When I first transitioned, my family and friends assumed I was going to be solely or primarily interested in men. Every mainstream cultural message I'd ever absorbed about women (including trans women) told me I needed to be into men
Callidora @Adoratrix Many trans healthcare systems operate on a really really crude system where a cis doctor asks you a bunch of stuff like 'what toys did you play with as a child?' to see if you match up well enough with what a woman is "supposed to be". And women are "supposed to be" into men
Callidora @Adoratrix So, there's a lot of internal and external pressure faced by trans lesbians to disavow their own lesbianism and experience attraction to men. This is nothing like what any straight man experiences, but it is a whole lot like what cis lesbians experience!
Callidora @Adoratrix One last thing is, the way it feels to be a trans lesbian experiencing attraction, sex and romance to other women. It doesn't feel like cishet attraction. It's not burdened by any of those weird, crude expectations. I don't recognize any of that in my life
Callidora @Adoratrix When I read cishet experiences of their sexuality, I feel nothing but alienation. When I read lesbian experiences, they resonate with me deeply and I recongize those things in how I experience my sexuality with the people I love and am attracted to
Суспільна дисфорія потужно дається взнаки в ритуалах залицяння. Бути змушеним грати роль хлопця чи дівчини, коли ти не хлопець і не дівчина, — украй дезорієнтує й часто відчувається дуже несправедливо. Люди з AMAB можуть ловити себе на бажанні, щоб це їх хтось пестив і балував. Хоча небажана увага спричиняє дискомфорт для людей будь-якого гендеру, людям з AFAB може ставати незатишно навіть від тієї кількості щирої уваги, яку вони отримують від потенційних партнерів. Очікування з боку партнерів, що вони виконуватимуть ці ролі в залицянні, можуть відчуватися як важкий тягар. І навпаки, ходити на побачення як представник свого справжнього гендеру стає ейфорійним. Подаруй трансдівчині квіти — і побачиш, як вона розтане.
Транс-особа в шафі може відчувати такий тиск, щоб відповідати гетеросексуальності, що пригнічує власні інстинкти щодо стосунків і бере на себе показну роль. Не одна трансжінка намагалася грати роль чоловіка-гетеросексуала при дружині — лише щоб із переходом усвідомити, що набагато більше воліла б роль дружини. Може виявитися, що її навіть не приваблюють жінки.
Та річ не лише в дискомфорті: багато транс-людей усвідомлюють, що динаміка стосунків, яку вони переживали, просто не пасувала до того, як вони виглядали. Багато хто з транс-людей доходить розуміння вже після переходу, що насправді ніколи не зустрічався так, як цис-людина його призначеного гендеру, — натомість завжди мав романтичні стосунки, які відповідали його справжній орієнтації. Стосунки чоловік-чоловік і жінка-жінка мають геть інші патерни, ніж гетеросексуальні: інші ритуали залицяння, інше сприйняття, інші стилі спілкування. Чоловіки взаємодіють із чоловіками інакше, ніж із жінками, а жінки з жінками — інакше, ніж із чоловіками, навіть коли не знають, що вони чоловіки чи жінки.
Наприклад, я сама усвідомила після камінг-ауту перед дружиною, що всі мої попередні спроби зустрічатися були цілковито сапфічними за своєю природою. Моїм найпершим порухом завжди було спершу заприятелювати з людиною. Побачення ніколи не називалися побаченнями, бо ми просто десь сиділи й розмовляли, проводячи час разом. Як наслідок, кілька моїх стосунків закінчилися просто тому, що я надто боялася зробити перший крок, щоб не зруйнувати дружбу. Я могла півдня витрачати на думки про людину й бажання бути поряд із нею — не через сексуальний потяг, а через особисту закоханість. Моя перша дівчина просто на першому ж побаченні сказала мені, що я не схожа на жодного чоловіка, з яким вона зустрічалася, бо мені подобалося розмовляти, а не одразу переходити до фізичного. Вона розійшлася зі мною за два місяці, бо я не була такою наполегливою, як їй хотілося б від партнера.
Для небінарних людей ця динаміка стає ще складнішою; декотрі з них у кращому разі можуть описати свій стиль побачень як квір. Дехто насилу визначає, яку роль грає у стосунках. Інші беруть конкретну роль, яку зазвичай сприймають як бінарно-гендеровану, причому це може бути не та роль, що її припускають з огляду на їхній вигляд. Деякі небінарні люди хочуть, щоб їх бачили як хлопця/дівчину, навіть якщо вони не хлопець/дівчина. Дехто прагне грати роль, яку суспільство сприймає як нейтральну або як таку, що поєднує аспекти обох бінарних ролей. Деяким небінарним людям може бути особливо незатишно саме від гетеросексуальної динаміки побачень — байдуже, чи грають вони «чоловічу», чи «жіночу» роль.
Оскільки багато людей визначають свою орієнтацію через гендерне відношення до чоловіків і жінок у спосіб, який не лягає на небінарних людей, деяким небінарним людям сама традиційна мова «гетеросексуальності» чи «гомосексуальності» може спричиняти дисфорію.