Ґендерна ейфорія

Перш ніж говорити про дискомфорт, я маю розповісти про полегшення. Ґендерна ейфорія сама по собі є ознакою гендерної дисфорії. Ти можеш запитати себе: «Як щастя може бути смутком?» Відповідь проста.

Уяви людину, що народилася в печері, прожила все життя під землею, і єдиним її джерелом світла були свічки та гасові лампи. Уяви, що вона ніколи не була на поверхні; вона навіть не знає, що та поверхня існує. А потім одного дня в бічному тунелі стається обвал — і відкривається отвір нагору. У нього ллється сонячне світло, і спершу воно засліплює, тож людина в страху тікає. Згодом вона повертається до отвору і, коли очі звикають, визирає крізь діру й бачить яскравий, осяйний світ, повний барв, про існування яких вона навіть не здогадувалася.

Той світ страшний, величезний і повний невідомого, тож вона заповзає назад у печеру, де безпечно, але та діра нікуди не зникла, і людина бачить світло щоразу, коли проходить повз. Поступово вона визирає дедалі частіше й відходить дедалі далі від отвору. Вона починає прагнути того світла; вона знаходить приводи навідуватися туди частіше.

Зрештою людина усвідомлює, що більше не хоче повертатися в діру. Вона мусить повертатися, бо саме там її родина й друзі, але тут набагато краще, і вона хоче лишитися тут. Повертатися в діру здається неправильним; перебувати в темряві так довго починає завдавати болю.

Ось на що схожа гендерна ейфорія: короткі спалахи світла, яке спершу може бути надто яскравим, щоб його витримати, надто заплутаним, щоб його зрозуміти, але з часом ти звикаєш до нього й усвідомлюєш, що саме тут твоє місце, — а темрява стає дисфорією.

Багато транслюдей навіть не уявляють, у якому болю вони живуть, доки не знайдуть маленьких часток полегшення. Косплей, гра на сцені, драг, рольові ігри, відеоігри — невеличкі вилазки в інший гендер, ніж той, у якому вони жили. Вони помічають, що так почуваються бодай трохи комфортніше. Вони вигадуватимуть пояснення, чому це так («Якщо вже я витріщатимуся на дупу цього персонажа, то нехай це буде дівоча дупа»), переконуватимуть себе, що це все лише задля розваги чи мистецького самовираження. Вони можуть казати собі, що крихти радості, які вони відчувають, чуючи інший займенник, — це просто новизна. Та невдовзі вони ловлять себе на пошуку приводів робити це частіше. Дедалі частіше вони відіграють персонажів іншої статі, шиють більше костюмів, купують більше одягу, виступають частіше. Ти ловиш себе на тому, що хочеш робити це весь час, бо так просто краще, ніж у твоєму справжньому житті, — а бути «собою» починає завдавати болю. Зрештою колишній/колишня ти стає костюмом.

Це найфундаментальніша причина, чому ми як спільнота кажемо: «дисфорія не потрібна, щоб бути транс», адже чорне чорнило на чорному полотні непомітне без пильного розглядання та великої кількості світла.

Усе, що може бути джерелом дисфорії, має рівну й протилежну йому ейфорію.

Приклади:

• Коли тебе правильно гендерують
• Коли до тебе звертаються обраним тобою іменем
• Коли ти носиш одяг, що відповідає твоєму гендеру
• Коли ти бачиш і відчуваєш зміни у своєму тілі
• Коли ти бачиш себе в дзеркалі (зникнення деперсоналізації)
• Коли ти спілкуєшся у спосіб, що відповідає гендерним очікуванням
• Коли ти робиш собі стрижку в маскулінному / фемінному / андрогінному стилі
• Коли ти голиш ноги
• Коли ти НЕ голиш ноги
• Коли тебе долучають до чогось, куди б ти інакше не потрапив_ла через призначений тобі гендер (наприклад, дівич-вечір чи парубоцька вечірка)
• Коли ти почуваєшся сексуальним/сексуальною / займаєшся сексом у спосіб, що узгоджується з твоїм гендером і сексуальністю.

Навіть просто бути в світі собою й бути сприйнятим/сприйнятою як ти сам/сама — це може давати неймовірну ейфорію.

Чим ейфорія НЕ є — так це сексуальним кайфом, збудженням чи фетишем. Іноді ейфорія може запускати сексуальну реакцію, і тут грає роль чимало чинників (наприклад, задоволення від власного тіла саме по собі збуджує), але вона не є джерелом сексуального збудження. Транслюди не «ловлять кайф» від того, що презентують себе чи поводяться як свої справжні «я».

При цьому багато людей, які ще не усвідомили, що вони транс, можуть вдаватися до фетишів і кінків, щоб виразити свій гендер та/або полегшити свою дисфорію. Дехто зберігає деякі з цих кінків і впродовж переходу. У цьому немає нічого ганебного; як саме людина знаходить сексуальне задоволення — це її особиста справа. Однак ці речі існують поряд із її гендером. Транслюдина зберігає своє відчуття гендеру безкінечно; воно не зникає, коли вона повертається до буденного життя.