Зміст:

---

Вступ

У культурах по всьому світу, відколи існує людська цивілізація, були люди (стаття англійською), чий досвід гендерної ідентичності не збігається з англо-європейськими уявленнями про бінарну стать, засновану на будові геніталій. Ґала, жрецька каста середнього гендеру в Шумерській імперії, існувала понад 4500 років тому. Багато корінних культур Північної Америки визнавали третю стать задовго до європейського колоніалізму — і визнають досі. Племінні культури по всій Африці визнають численні гендерні ідентичності, які європейці намагалися викорінити. Люди здавна жили з ідентичностями, нормами та різним ступенем відповідності цим нормам, які відрізняються від так званого «традиційного» уявлення про гендер у сучасній західній культурі.

І все ж сучасне західне розуміння трансгендерного досвіду існує лише близько 130 років. Навіть саме слово «трансгендерний» з’явилося тільки 1965 року, коли Джон Олівен (John Oliven) запропонував його як точніший відповідник терміна «транссексуал», який увів Девід Колдвелл (David Cauldwell) 1949 року, — а той, своєю чергою, замінив термін «трансвестит», запропонований Магнусом Гіршфельдом (Magnus Hirschfeld) 1910 року.

Бути трансгендерною людиною може означати, що особа, народжена з пенісом, насправді дівчина; що особа, народжена з вульвою, насправді хлопець; або що особа з будь-якою будовою геніталій не вписується повністю в жоден бік цього спектра і є небінарною.

Трансгендерна людина може усвідомити це у будь-який момент свого життя. Одні діти розпізнають це, щойно здатні збагнути саме поняття гендеру; інші починають щось відчувати лише з початком статевого дозрівання; ще інші взагалі не помічають, що щось не так, аж доки не стануть цілком дорослими. Багато людей просто ніколи не стикаються з думкою, що їхній гендер може не збігатися зі статтю, призначеною при народженні, чи з тим, як це відчувається, — а тому просто змирилися зі своєю долею.

Ще поширеніше уявлення, за яким людина, хай навіть і незадоволена гендером, призначеним їй при народженні, вважає, що це не те саме, що переживають трансгендерні люди. Декому здається, що бажання бути трансгендерним і мати доступ до переходу — це якась неповага до «справжніх» транс-людей, які знали, що насправді вони хлопці чи дівчата, «народжені не в тому тілі». Такі наративи про трансгендерний досвід, поширені популярними медіа, можуть створювати геть хибне враження про те, що означає бути трансгендерною людиною і як воно — рости трансгендерною.

Цей досвід розриву між гендером, який приписує суспільство, і внутрішнім відчуттям себе ми й називаємо гендерною дисфорією (gender dysphoria); він властивий майже всім транс-людям, незалежно від того, перебувають вони всередині гендерної бінарності чи поза нею. Часом це ставало чимось на кшталт політичної теми всередині транс-спільнот, адже різні групи мають власні уявлення про те, що таке гендерна дисфорія, як вона виявляється і що робить людину транс. Щоб не загубитися в цій дискусії, цей сайт визначатиме гендерну дисфорію широко — як невідповідність статі, призначеній при народженні. Якщо ти переживаєш свою гендерну ідентичність так, що це не збігається з тим, що тобі призначили при народженні, твоє право на трансгендерну ідентичність справжнє — хоч би як ця невідповідність виявлялася саме в тебе.

Мета цього сайту — задокументувати численні способи, у які може виявлятися гендерна дисфорія, а також безліч форм гендерного переходу, щоб стати дороговказом для тих, хто в пошуку себе, хто лише починає свою трансгендерну подорож, хто вже йде своїм шляхом, і для тих, хто просто хоче бути кращим союзником.

Що таке гендер?

Якщо простежити етимологію слова до його латинського коріння, гендер означає просто «тип». Нормано-французький термін gendre уживався в XII столітті на позначення «якості бути чоловіком чи жінкою».

Багато хто приписує цей термін психологові Джонові Мані (John Money), який 1955 року запропонував уживати слово «гендер», щоб відрізнити психічну стать від фізичної. Однак Мані був не першим, хто це зробив. Культурна антропологиня Маргарет Мід ужила цей термін 1949 року у своїй книжці Male and Female («Чоловіче й жіноче»), щоб відрізнити гендерні моделі поведінки та ролі від біологічної статі. Американський журнал психології (American Journal of Psychology, vol. 63, no. 2, 1950, pp. 312) описав книжку так:

Це книжка, що, понад те, дає більше, ніж обіцяє у своїй передумові; адже вона інформує читача про «гендер», а також про «стать», про чоловічі та жіночі ролі, а також про чоловіче й жіноче та їхні репродуктивні функції.

Маргарет Мід переходить від конкретного розмежування до загальнішого порівняння чоловічого та жіночого в кількох спільнотах і нарешті доходить до аналізу статевих моделей у нашому власному середовищі та для нашого часу.

Людська стать (як прикметник, а не дієслово) поділяється на три категорії:

• Генотип: Генетично визначений хромосомний каріотип організму (XX, XY, та всі їхні варіації)
• Фенотип: Спостережувані первинні та вторинні статеві ознаки (геніталії, розподіл жиру й м’язів, будова кісток тощо)
• Ґендер: Неспостережувані статеві ознаки, внутрішня ментальна модель власної статі людини та спосіб, у який вона її виражає.

Кожен із цих трьох аспектів може займати певну позицію в діапазоні значень. На уроках здоров’я в початковій школі тебе, напевно, вчили, що генотип бінарний — або жіночий (XX), або чоловічий (XY), — хоча насправді існує з десяток інших комбінацій, які можуть траплятися в людей.

Так само багато хто вважає, що й фенотип бінарний, але біологія вже сотні років визнає: якщо нанести всі статеві ознаки на графік для цілої популяції, то насправді отримаєш бімодальний розподіл, де більшість населення потрапляє в межі процентиля двох груп. Це означає, що деякі люди — просто через те, як влаштоване життя, — опиняються поза двома типовими купками. Багато людей потрапляють посередині, маючи ознаки обох статей.

Ґендер, однак, значно… езотеричніший. Існує безліч різних способів, якими люди намагалися проілюструвати гендерний спектр, але жоден не передав його цілком вичерпно, адже та широта, яку охоплює гендер, сама собою є дуже абстрактним поняттям.

Коротко кажучи: одні люди дуже «чоловічі», інші дуже «жіночі». Дехто взагалі не відчуває жодного гендеру, а дехто відчуває обидва. Хтось відчуває свій гендер слабко, хтось — дуже сильно. Деякі люди непередбачувано коливаються по всьому спектру, змінюючись, як вітер. А хтось може й узагалі поставити під сумнів саму ідею спектра! Лише сама людина може визначити власний гендер; ніхто інший не може диктувати його за неї.

Ґендер — це почасти соціальний конструкт, почасти засвоєна поведінка, а почасти біологічні процеси, які формуються дуже рано в житті людини.

Наявні дані начебто свідчать, що гендер людини закладається ще під час внутрішньоутробного розвитку, коли формується кора головного мозку (докладніше про це — у розділі «Причини гендерної дисфорії»). Ця ментальна модель далі на підсвідомому рівні визначає, до яких аспектів гендерного спектра людина схилятиметься. Вона впливає на поведінку, сприйняття світу, на те, як ми переживаємо потяг (окремо від сексуальної орієнтації та гормональних впливів) і як ми зближуємося з іншими людьми. І все це не обов’язково збігається в один бік.

Ґендер також впливає на очікування, які мозок має щодо середовища, у якому він перебуває (твого тіла), і коли це середовище не відповідає цим очікуванням, мозок здіймає тривогу у вигляді депресії, деперсоналізації, дереалізації та дисоціації. Це підсвідомі способи, якими мозок повідомляє нам, що щось дуже не так.

З соціального боку гендер охоплює наш габітус: нашу презентацію, наші манери та поведінку, те, як ми спілкуємося, як реагуємо, чого очікуємо від життя, і ролі, які виконуємо, ідучи життям. Авторка Сьюзан Страйкер (Susan Stryker) описала габітус у своїй книжці Transgender History:

Велика частина габітусу полягає в маніпулюванні нашими вторинними статевими ознаками, щоб донести до інших наше власне відчуття того, ким ми себе вважаємо—чи то ми похитуємо стегнами, жестикулюємо руками, нарощуємо м’язи в спортзалі, відрощуємо волосся, носимо одяг із вирізом, що підкреслює декольте, голимо пахви, дозволяємо щетині проступати на обличчі чи говоримо з висхідною або спадною інтонацією наприкінці речень. Часто ці способи рухатися й укладатися настільки вкорінюються в нас, що ми вважаємо їх природними, хоча—з огляду на те, що всього цього ми навчилися через спостереження та практику—їх краще розуміти як культурно набуту «другу натуру».

І справді, усе це — культурні чинники: речі, що розвивалися всередині популяції з плином часу. Попри те, що вони, по суті, «вигадані», вони все одно мають яскраво виражений гендерний характер, і людина схильна прив’язуватися до гендерного габітусу свого внутрішнього «я», навіть не усвідомлюючи цього. Коли нам відмовляють у доступі до цих соціальних аспектів, це призводить до дискомфорту через своє соціальне становище в житті.

Експерименти Джона Мані мали на меті підтвердити його переконання, що гендер — це цілковито соціальний конструкт і що будь-яку дитину можна виховати так, щоб вона вважала себе тим, ким її навчили бути. Його експеримент зазнав цілковитого провалу (див. розділ «Біохімічна дисфорія»). Ґендер не змінюється; кожна людина у 40 років має той самий гендер, що й у 4. Що змінюється — то це наше особисте розуміння власного гендеру в міру того, як ми дорослішаємо як особистості.

Ці негативні симптоми (депресія, дереалізація, соціальний дискомфорт) і є симптомами гендерної дисфорії.

Чим гендер не є, то це сексуальною орієнтацією. Ми описуємо орієнтацію за допомогою термінів, що відштовхуються від гендеру людини (гомосексуальна/гетеросексуальна/бісексуальна тощо), але сам по собі гендер не впливає на сексуальність, а сексуальність не відіграє жодної ролі в гендері.

Що означає бути небінарною людиною?

Небінарні ідентичності лежать поза винятковою спорідненістю лише з чоловічим або лише з жіночим. Іноді це означає повну спорідненість з обома (бігендер) або врівноважену спорідненість з обома (андрогін). Це також може бути спорідненість, що змінюється день у день (гендерфлюїд), часткова спорідненість (демігендер) чи навіть спорідненість одразу з усім гендерним спектром (пангендер).

Це також може означати цілковиту відсутність спорідненості з будь-якою гендерною ідентичністю (агендер) або сильну спорідненість із гендерною ідентичністю, що не співвідноситься ні з чоловічим, ні з жіночим (зокрема, але не лише, апорагендер).

Деякі небінарні люди відчувають спорідненість лише з певними аспектами якогось гендеру, але не з іншими. Наприклад, демідівчина — це може бути людина, якій при народженні призначили жіночу стать і яка відчуває лише часткову пов’язаність із буттям жінкою та жіночністю, або ж людина, якій призначили чоловічу стать, яка приймає гормональну терапію, щоб полегшити фізичну дисфорію, має жіночий фенотип, але не відчуває сильного зв’язку із соціальними аспектами буття жінкою.

У загальних рисах ця книжка описуватиме гендер у сенсі бінарних ідентичностей (чоловіча/жіноча) на противагу небінарним ідентичностям, але це суто заради простоти викладу. Так само наведений перелік небінарних ідентичностей не є вичерпним. Будь ласка, пам’ятай, що глибина гендерного досвіду й вираження набагато, набагато складніша за цей простий поділ.

Коротка історія гендерної дисфорії

1948 року до відомого сексолога доктора Альфреда Кінсі (так, того самого Кінсі) звернулася жінка, чия дитина, якій при народженні призначили чоловічу стать, наполегливо твердила, що насправді вона дівчинка і що сталося щось дуже неправильне. Мати, замість того щоб придушувати доньку, хотіла допомогти їй стати тією, ким вона себе знала. Кінсі звернувся до німецького ендокринолога на ім’я доктор Гаррі Бенджамін (стаття англійською), щоб дізнатися, чи може той допомогти дитині. Доктор Бенджамін розробив протокол естрогенної терапії для підлітка і разом із родиною шукав хірургічну допомогу.

Згодом Бенджамін удосконалив свій протокол і за час своєї кар’єри пролікував тисячі пацієнтів зі схожими відчуттями. Він відмовлявся брати плату за свою роботу, натомість знаходив задоволення в полегшенні, яке дарував цим пацієнтам, і використовував їхнє лікування, щоб поглибити власне розуміння цього стану. 1973 року він придумав термін для цього відчуття невідповідності: гендерна дисфорія (gender dysphoria). На жаль, у Сполучених Штатах цей термін не вживали аж до 2013 року — Американська психіатрична асоціація натомість обрала термін «розлад гендерної ідентичності».

Якщо ти трансгендерна особа й читаєш це, то, можливо, вже чув_ла ім’я Гаррі Бенджаміна, але, ймовірно, не в схвальному контексті. 1979 року його ім’я використали (з дозволу) при заснуванні Міжнародної асоціації гендерної дисфорії імені Гаррі Бенджаміна (HBIGDA), яка випустила стандарти допомоги (SoC) для трансгендерних людей. Ці стандарти стали відомі як «правила Гаррі Бенджаміна» і були сумнозвісно обмежувальними щодо того, як можна було діагностувати гендерну дисфорію. Пацієнтів розміщували на шестирівневій шкалі залежно від рівня їхнього страждання та сексуальної дисфункції. Якщо ти не потрапляв(-ла) на 5-й рівень або вище, де класифікували «справжніх транссексуалів», тобі зазвичай відмовляли в лікуванні.

Проблема полягала в тому, що рівні 5 і 6 вимагали, щоб тебе вабило виключно до людей твоєї власної біологічної статі при народженні. Перехід мав робити тебе гетеросексуальним(-ою), а не геєм чи лесбійкою, а бісексуальним людям доступу не було. Ти також мав(-ла) переживати важкий дистрес через своє тіло й геніталії та вже жити у своєму справжньому гендері без жодного лікування. Багато трансгендерних людей обходили ці обмеження завдяки підказкам спільноти та «правильним» презентаціям, але для багатьох (зокрема й для мене) панувало переконання, що, якщо ти не відповідаєш усім критеріям, то ти недостатньо транс, щоб переходити.

2011 року HBIGDA реорганізувалася, щоб відповісти на зростальний тиск у питаннях розуміння й прийняття трансгендерних людей, і взяла нову назву — Всесвітня професійна асоціація з трансгендерного здоров’я (WPATH). Під керівництвом справжніх трансгендерних людей (уперше в історії організації) WPATH випустила цілком нові стандарти допомоги (SoC, версія 7 — перші за десять років), які відмовилися від шкали Бенджаміна, зосередившись на конкретних індивідуальних симптомах і повністю відокремивши гендер від сексуальності. Через два роки, 2013-го, Американська психіатрична асоціація змінила свої діагностичні критерії, узгодивши їх із SoC від WPATH, у п’ятому виданні свого «Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів» (DSM), замінивши «розлад гендерної ідентичності» на «гендерну дисфорію». Із цією зміною медичний перехід став доступним усім трансгендерним людям у Сполучених Штатах.

Ось чому за останнє десятиліття присутність трансгендерних людей у світі раптом вибухнула. З легшим доступом приходить більша кількість, із більшою кількістю — більша помітність, із більшою помітністю — більша обізнаність, а з більшою обізнаністю — більше людей, які отримують лікування. Дослідження, проведене 2014 року, показало, що 0,6 % дорослих і 0,7 % молоді в США ідентифікують себе як трансгендерні; дослідження, проведене 2016 року, показало, що 1,8 % учнів старшої школи ідентифікують себе як трансгендерні; а опитування, проведене GLAAD 2017 року, показало, що приголомшливі 12 % респондентів віком від 18 до 34 років не ідентифікують себе як цисгендерні.

Трансгендерні люди виходять із тіні; ми всюди.

То що ж таке гендерна дисфорія?

Серед цисгендерних і трансгендерних людей поширена хибна думка, що гендерна дисфорія стосується виключно фізичного дискомфорту із власним тілом. Однак це переконання, що дискомфорт із тілом є центральним для гендерної дисфорії, насправді є помилкою і навіть не становить більшої частини діагнозу гендерної дисфорії. Ґендерна дисфорія охоплює величезну кількість усіх аспектів життя, зокрема те, як ти взаємодієш з іншими, як інші взаємодіють із тобою, як ти вдягаєшся, як поводишся, як вписуєшся в суспільство, як сприймаєш світ навколо себе і — так — як ти ставишся до власного тіла. Тож прихильники SoC 7 від WPATH і DSM-5 узяли за звичку казати, що, аби бути трансгендерною особою, не обов’язково мати дисфорію. Цю фразу часто повторюють, наче мантру, бо вона повідомляє людям, які не відчувають значного дискомфорту з тілом, що вони теж можуть бути трансгендерними.

По суті, гендерна дисфорія — це відчуття неправильності, властиве самому собі. У цієї неправильності немає логічного підґрунтя; ніщо її не пояснює, і ти не можеш описати, чому почуваєшся так; вона просто є. Щось у твоєму існуванні неправильне, і навіть зрозуміти, що саме є неправильним, буває важко.

Раніше я описувала це так: наче дитиною носиш дорослу рукавичку. Ти можеш засунути руку в рукавичку, і пальці потраплять у її пальці, але твоя вправність у цій рукавичці страшенно обмежена. Можливо, ти й зможеш щось підняти, але не зумієш орудувати цим так, як дорослий. Просто все не зовсім так, як треба.

Еві Вінтерс описала це так у своєму дописі про дисфорію.

Чи бувало так, що ти сидиш десь у громадському чи офіційному місці, і раптом починає свербіти підошва ноги? Ти ж не можеш отак просто зняти взуття і почухатися, тож терпиш відчуття, ніби помираєш зсередини, поки цей свербіж росте й росте, аж доки ти не готова вбити наступного, хто до тебе заговорить.

Або, коли я була молодшою, я дивилася кабельне телебачення зранку перед школою. Оскільки це було кабельне ТБ у сільській Західній Вірджинії на початку 90-х, час від часу я вмикала свій улюблений канал, щоб подивитися улюблені передачі, поки їла свою кленову вівсянку, і бачила «Могутніх рейнджерів» — але звук був з іншої станції (зазвичай із погодного каналу). Відео було нормальне. Звук був нормальний. Але неузгодженість між ними? Це той різновид роздратування, що сидить у тобі цілий день, коли ти дитина.

Це відчуття, яке виникає, коли ти просиш свіжу, освіжальну дієтичну колу, а офіціант відповідає: «А пепсі підійде?»

Це коли ти знаєш, що щось не так, і не можеш із цим нічого вдіяти.

Ґендерна дисфорія — це, у своїй основі, просто емоційні реакції на те, що мозок знає: щось не пасує. Ця невідповідність так глибоко в підсистемах мозку, що немає очевидного повідомлення про те, у чому полягає проблема. Єдиний спосіб її розпізнати — через емоції, які вона запускає. Наша свідомість отримує або позитивний (ейфорія), або негативний (дисфорія) відгук залежно від того, наскільки добре наше теперішнє середовище узгоджується з нашим внутрішнім відчуттям себе. Частина переходу — навчитися впізнавати ці сигнали.

Цисгендерні люди теж їх отримують, але оскільки сигнали зазвичай узгоджуються з їхнім середовищем, вони сприймають їх як належне. Утім, було кілька помітних випадків, коли цисгендерна людина потрапляла в ситуацію, у якій переживала гендерну дисфорію. Спроби виховувати цисгендерних дітей як представників протилежної статі (Попередження про вміст: суїцид) завжди зазнавали невдачі, коли дитина неминуче заявляла про себе інакше.

Ці імпульси ейфорії та дисфорії, потягу й відрази — усі вони виявляються багатьма різними способами: деякі очевидні, деякі значно тонші. Дисфорія також змінюється з часом, набуваючи нових форм у міру того, як людина переходить від неусвідомлення до розуміння і крізь сам перехід. Мета цієї книги — розкласти ці прояви на окремі категорії й описати їх, щоб інші могли навчитися їх упізнавати.

Однак спершу я мушу наголосити на чомусь дуже важливому — настільки важливому, що пишу це великими жирними літерами:

КОЖНА ОКРЕМА ТРАНСГЕНДЕРНА ОСОБА ПЕРЕЖИВАЄ СВІЙ НАБІР ДЖЕРЕЛ ТА ІНТЕНСИВНОСТЕЙ ДИСФОРІЇ

Немає одного-єдиного транс-досвіду; немає стандартного набору відчуттів і дискомфортів; немає одного істинного транс-наративу. Кожна трансгендерна особа переживає дисфорію по-своєму і своєю мірою, і те, що турбує одну людину, може не турбувати іншу.

Гаразд, коли з цією засторогою покінчено, перейдімо до суті.

Ґендерна ейфорія

Перш ніж говорити про дискомфорт, я маю розповісти про полегшення. Ґендерна ейфорія сама по собі є ознакою гендерної дисфорії. Ти можеш запитати себе: «Як щастя може бути смутком?» Відповідь проста.

Уяви людину, що народилася в печері, прожила все життя під землею, і єдиним її джерелом світла були свічки та гасові лампи. Уяви, що вона ніколи не була на поверхні; вона навіть не знає, що та поверхня існує. А потім одного дня в бічному тунелі стається обвал — і відкривається отвір нагору. У нього ллється сонячне світло, і спершу воно засліплює, тож людина в страху тікає. Згодом вона повертається до отвору і, коли очі звикають, визирає крізь діру й бачить яскравий, осяйний світ, повний барв, про існування яких вона навіть не здогадувалася.

Той світ страшний, величезний і повний невідомого, тож вона заповзає назад у печеру, де безпечно, але та діра нікуди не зникла, і людина бачить світло щоразу, коли проходить повз. Поступово вона визирає дедалі частіше й відходить дедалі далі від отвору. Вона починає прагнути того світла; вона знаходить приводи навідуватися туди частіше.

Зрештою людина усвідомлює, що більше не хоче повертатися в діру. Вона мусить повертатися, бо саме там її родина й друзі, але тут набагато краще, і вона хоче лишитися тут. Повертатися в діру здається неправильним; перебувати в темряві так довго починає завдавати болю.

Ось на що схожа гендерна ейфорія: короткі спалахи світла, яке спершу може бути надто яскравим, щоб його витримати, надто заплутаним, щоб його зрозуміти, але з часом ти звикаєш до нього й усвідомлюєш, що саме тут твоє місце, — а темрява стає дисфорією.

Багато транслюдей навіть не уявляють, у якому болю вони живуть, доки не знайдуть маленьких часток полегшення. Косплей, гра на сцені, драг, рольові ігри, відеоігри — невеличкі вилазки в інший гендер, ніж той, у якому вони жили. Вони помічають, що так почуваються бодай трохи комфортніше. Вони вигадуватимуть пояснення, чому це так («Якщо вже я витріщатимуся на дупу цього персонажа, то нехай це буде дівоча дупа»), переконуватимуть себе, що це все лише задля розваги чи мистецького самовираження. Вони можуть казати собі, що крихти радості, які вони відчувають, чуючи інший займенник, — це просто новизна. Та невдовзі вони ловлять себе на пошуку приводів робити це частіше. Дедалі частіше вони відіграють персонажів іншої статі, шиють більше костюмів, купують більше одягу, виступають частіше. Ти ловиш себе на тому, що хочеш робити це весь час, бо так просто краще, ніж у твоєму справжньому житті, — а бути «собою» починає завдавати болю. Зрештою колишній/колишня ти стає костюмом.

Це найфундаментальніша причина, чому ми як спільнота кажемо: «дисфорія не потрібна, щоб бути транс», адже чорне чорнило на чорному полотні непомітне без пильного розглядання та великої кількості світла.

Усе, що може бути джерелом дисфорії, має рівну й протилежну йому ейфорію.

Приклади:

• Коли тебе правильно гендерують
• Коли до тебе звертаються обраним тобою іменем
• Коли ти носиш одяг, що відповідає твоєму гендеру
• Коли ти бачиш і відчуваєш зміни у своєму тілі
• Коли ти бачиш себе в дзеркалі (зникнення деперсоналізації)
• Коли ти спілкуєшся у спосіб, що відповідає гендерним очікуванням
• Коли ти робиш собі стрижку в маскулінному / фемінному / андрогінному стилі
• Коли ти голиш ноги
• Коли ти НЕ голиш ноги
• Коли тебе долучають до чогось, куди б ти інакше не потрапив_ла через призначений тобі гендер (наприклад, дівич-вечір чи парубоцька вечірка)
• Коли ти почуваєшся сексуальним/сексуальною / займаєшся сексом у спосіб, що узгоджується з твоїм гендером і сексуальністю.

Навіть просто бути в світі собою й бути сприйнятим/сприйнятою як ти сам/сама — це може давати неймовірну ейфорію.

Чим ейфорія НЕ є — так це сексуальним кайфом, збудженням чи фетишем. Іноді ейфорія може запускати сексуальну реакцію, і тут грає роль чимало чинників (наприклад, задоволення від власного тіла саме по собі збуджує), але вона не є джерелом сексуального збудження. Транслюди не «ловлять кайф» від того, що презентують себе чи поводяться як свої справжні «я».

При цьому багато людей, які ще не усвідомили, що вони транс, можуть вдаватися до фетишів і кінків, щоб виразити свій гендер та/або полегшити свою дисфорію. Дехто зберігає деякі з цих кінків і впродовж переходу. У цьому немає нічого ганебного; як саме людина знаходить сексуальне задоволення — це її особиста справа. Однак ці речі існують поряд із її гендером. Транслюдина зберігає своє відчуття гендеру безкінечно; воно не зникає, коли вона повертається до буденного життя.

Фізична гендерна дисфорія

Усі чули про наратив «народитися не в тому тілі». Фізична дисфорія — це дискомфорт через форму власного тіла, зумовлений статевими ознаками, які воно демонструє. То про які саме особливості тіла йдеться?

Первинні ознаки можна змінити лише шляхом хірургічного втручання. Деякі вторинні статеві ознаки теж є «квитком в один бік» і вимагають медичного втручання, щоб їх скасувати, а саме: ріст тканини грудей і огрубіння голосових зв’язок. Естроген не робить голос жіночнішим, а тестостерон не зменшує груди (окрім втрати жиру). Зміни в будові скелета (як-от збільшення під дією тестостерону чи розширення стегон під дією естрогену) можливі лише до 25 років, поки тіло ще росте.

Деякі вторинні ознаки можна посилити хірургічно (збільшення грудей, контурна пластика тіла, маскулінізація / фемінізація обличчя), а деякі не можна змінити взагалі.

Фізична дисфорія виявляється кількома різними способами. Іноді вона відчувається як свого роду феномен фантомної кінцівки, коли людина відчуває відчуття від пеніса чи піхви, яких немає, біль у матці, якої не існує, або відчуття порожнечі на грудях через груди, які так і не виросли.

Її можна відчувати як свого роду зворотний фантомний ефект, коли людина постійно усвідомлює щось, чого там бути не повинно. Мозок отримує сенсорні сигнали, на які не очікує, як-от вагу грудей чи наявність яєчок або матки, і ці сигнали виходять на перший план саме тому, що їх не очікують.

Її можна відчувати як жах чи огиду, коли дивишся на зовнішні геніталії чи торкаєшся їх, що спричиняє емоційні зриви або сильне бажання позбутися ненависного органа. Транс-люди з призначеною жіночою статтю при народженні (AFAB) можуть відчувати неправильність під час менструації або відчуття чужого, відстороненого зв’язку зі своїм гормональним циклом.

Вона може виявлятися як нав’язливе прагнення позбутися певних тілесних ознак, наприклад одержиме гоління волосся на тілі чи обличчі. Це може виявлятися і в протилежному нав’язливому прагненні, яке веде до ретельного догляду за цими ознаками, щоб спробувати їх контролювати: підтримувати ідеальну бороду, постійно тримати нігті доглянутими й накрашеними або годинами проводити в спортзалі, намагаючись виліпити свою форму.

Небажані фізичні ознаки можуть викликати в людини заздрість до тих, кому довелося видалити ці ознаки через хвороби, як-от рак яєчок чи рак грудей. Люди з призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) з тяжкою генітальною дисфорією схильні мріяти про якийсь дикий нещасний випадок, що призвів би до втрати їхнього фалоса.

Іноді це може бути просто відчуття власної неправильності, яке ти навіть можеш не пов’язувати з гендером чи статтю. Більшу частину свого життя я вважала, що ненавиджу своє тіло, бо я товста. І лише коли я почала перехід, я зрозуміла, що зовсім не ненавиджу свій жир; я ненавиділа чоловічий жир. Жіночні вигини, які мені дала HRT, дають мені відчуття набагато більшої гармонії зі своїм тілом.

Дисфорія, яку людина відчуває щодо свого тіла, може й буде змінюватися з часом — як на краще, так і на гірше. Наприклад, багато транс-жінок починають перехід, не відчуваючи жодного розладу зі своїми геніталіями, але згодом виявляють, що в міру того, як зникають більші джерела дисфорії, їм стає дедалі менш комфортно з первісною конфігурацією. І навпаки, дехто може вважати, що їм абсолютно необхідна операція з фемінізації обличчя, а потім, через два роки переходу, усвідомити, що насправді їм нормально з тим, який у них вигляд.

Це нормально — усвідомити, що тобі потрібно більше чи менше, ніж на початку.

Це нормально, якщо ти не ненавидиш у своєму тілі нічого і просто хочеш мати жіночніший чи мужніший вигляд.

Це нормально, якщо ти ненавидиш лише деякі аспекти свого тіла й не хочеш змінювати всі його статеві ознаки.

Це нормально, якщо тобі взагалі не потрібен медичний перехід. Тілесні відчуття — це не альфа й омега переходу.

Тотальна фізична дисфорія всього тіла не є обов’язковою умовою, щоб бути трансгендерною людиною. Людям AFAB не обов’язково ненавидіти свої груди, а людям AMAB не обов’язково ненавидіти свій пеніс. Досвід кожної транс-людини різний. Усі вони справжні.

Інтерналізовані проблеми з образом тіла

Світ переповнений підсвідомими сигналами про те, якої форми мають бути тіла чоловіків і жінок. На нас обрушується реклама й медіа, що формують нормалізоване уявлення про те, що є красивим, а що ні. Не будь надто товстою, не будь надто худою, не будь надто високою, не будь надто низькою, не май надто широкого підборіддя, не май надто великого носа, носи макіяж, але не накладай його забагато, не виходь з дому без бюстгальтера, але й не показуй бюстгальтер. І так далі, і так далі — нескінченний шквал очікувань щодо гендерної зовнішності.

Усі вбирають у себе ці сигнали, а транс-люди інтерналізують ті чинники, що важливі для гендеру, з яким вони себе ототожнюють. Ті, хто тяжіє до жіночності, зростають, приміряючи на себе жіночі стандарти; ті, хто тяжіє до мужності, приміряють на себе чоловічі стандарти; а небінарні люди можуть інтерналізувати сором навколо андрогінності або того гендеру, який їм припишуть після переходу. І це поверх того сорому, яким транс-людей загалом навантажують за невідповідність стандартам призначеного їм гендеру.

Який же кінцевий результат усього цього? Кетрін сказала про це найкраще:

Біохімічна дисфорія

Первинні статеві ознаки тіла починають розвиватися на восьмому тижні внутрішньоутробного розвитку людини. Зазвичай уже на 11-му тижні можна визначити геніталії плода за допомогою ультразвуку. А ось мозок формується між 14-м і 24-м тижнями. Сучасні панівні уявлення про неврологічний розвиток свідчать, що саме впродовж цих 10 тижнів мозок або маскулінізується, або фемінізується — залежно від наявності тестостерону в кровотоці плода (запущеної геном SRY на Y-хромосомі або привнесеної з інших джерел). Цей процес закріплює мозок у патерні потягу або до естрогенів, або до андрогенів.

Якщо твій мозок налаштований на один вид гонадних гормонів (наприклад, тестостерон), а тіло виробляє інший гормон (наприклад, естрадіол), це може призвести до біохімічного збою у твоїй мозковій хімії. Це породжує своєрідний туман у голові: зниження розумової здатності та загальний стан тривоги й неспокою. Це й є джерело перших двох симптомів, які часто полегшуються медичною гормональною терапією: деперсоналізації та дереалізації (DPDR).

Деперсоналізація — це відірваність від власного тіла: нездатність повірити, що людина, яку ти бачиш у дзеркалі, — це насправді ти. Ти ніби спостерігаєш за кимось іншим у своєму тілі. Може виявитися, що тобі байдуже, що відбувається з твоїм тілом, що тебе не хвилюють зміни ваги чи поліпшення фізичної форми, бо ти не відчуваєш власності над цією тілесною оболонкою, яка возить тебе крізь життя.

Зіннія Джонс (Zinnia Jones) наводить такі описи деперсоналізації:

• Відчуття відстороненості чи відчуження від власних думок, почуттів або тіла: «Я знаю, що маю почуття, але не відчуваю їх»
• Відчуття розділеності на дві частини, де одна механічно виконує дії, беручи участь у світі, а інша мовчки спостерігає: «Є це тіло, яке ходить туди-сюди, а хтось інший просто дивиться»
• Відчуття, ніби в тебе «несправжнє» чи відсутнє «я»: «У мене немає себе»
• Сприйняття світу як віддаленого, схожого на сон, туманного, неживого, безбарвного, штучного, як картина без глибини або менш ніж реальна
• Заглибленість у себе та нав’язливе самоспостереження чи надмірне «пережовування» думок
• Постійний і послідовний внутрішній діалог із самим собою
• Відчуття, ніби завіса чи скляна стіна відділяє тебе від світу
• Емоційне або фізичне заніміння, наприклад відчуття голови, набитої ватою
• Брак відчуття власної дієвості — відчуття себе пласким, роботизованим, мертвим або наче «зомбі»
• Нездатність щось уявляти
• Здатність мислити ясно, але з відчуттям, ніби твоїм думкам чи сприйняттю світу бракує якоїсь суттєвої якості
• Відчуття відірваності від життя, що заважає творчо й відкрито взаємодіяти зі світом

Ти можеш приділяти мало уваги своєму зовнішньому вигляду, обмежуючись лише базовими утилітарними потребами в одязі та особистій гігієні. Або ж навпаки — гіперфокусуватися на зовнішності, намагаючись викликати бодай якусь радість, бодай якесь почуття гордості за власне тіло, але натрапляти лише на ще більшу порожнечу.

Тебе може не турбувати стан твого тіла, ти можеш навіть не боятися смерті, бо так мало прив’язаний до власного життя.

Дереалізація — це відстороненість від світу навколо тебе: психічне відчуття, що все, що ти сприймаєш, є несправжнім.

• Твоє оточення здається чужим або незнайомим, навіть якщо ти завжди тут був/була, ніби хтось підмінив твій дім декорацією зі сцени.
• Рух крізь світ відчувається так, наче ти йдеш по біговій доріжці, і будівлі рухаються навколо тебе, а не ти крізь них.
• Відчуття емоційної відірваності від людей, які тобі дорогі, ніби тебе відділяє скляна стіна, або ніби вони лише актори, що вдають із себе тих, ким себе називають.
• Оточення, яке здається спотвореним, розмитим, безбарвним, двовимірним чи штучним, — або, навпаки, загострене усвідомлення й чіткість оточення. Скажімо, листя на деревах ніби має надзвичайно гострі краї.
• Спотворення у сприйнятті часу, наприклад нещодавні події відчуваються як далеке минуле.
• Спотворення відстані, а також розміру й форми предметів
• Відчуття себе пасивним спостерігачем подій власного життя

Якщо ти раптом сильно впізнав/впізнала себе у «Матриці» чи «Шоу Трумана», можливо, ти переживаєш дереалізацію. Це може виявлятися й як відчуття неземності, ніби ти не належиш цьому суспільству. Ти просто ходиш і чекаєш, поки в тебе з’являться суперсили або поки сова не принесе тобі листа до Гоґвортсу. Підлітком я була одержима епізодом серіалу «За межею можливого» (The Outer Limits), де хлопчик знаходить космічний корабель під своїм будинком і дізнається, що ні він, ні його батьки насправді не люди.

DPDR іноді супроводжується емоційним притупленням. Ти здатний/здатна сміятися й знаходити гумор, але рідко коли — справжню радість. Моменти смутку чи горя змушують тебе просто заніміти, дисоціюючи від події, що їх спричинила. Це може йти й у протилежний бік, коли людина перебуває під таким сильним тиском тривоги, що її емоційна реакція стає вкрай непропорційною до приводу, виливаючись у сильний плач чи бурхливі спалахи через, здавалося б, дрібні події.

Важливо зазначити, що DPDR не властива виключно гендерній дисфорії. Цей стан є коморбідним із кількома іншими проблемами психічного здоров’я, зокрема з хронічною депресією, обсесивно-компульсивним розладом і прикордонним розладом особистості. DPDR не слід сприймати як ознаку гендерної дисфорії саму собою; це лише гучний сигнал тривоги, що щось дуже не так. Її також зазвичай досить легко помітити ззовні, щойно навчишся за нею стежити. Люди з DPDR схильні мати погляд «на милю вдалечінь», коли рухаються світом; очі настільки похмурі й мертві, що схожі на порожню оболонку. Один із найпоширеніших коментарів до фотохронік переходу — як же очі набувають стільки іскри.

Припливи і відпливи

Інтенсивність фізичної та біохімічної дисфорії значною мірою залежить від інших чинників у тілі. Оскільки вона є функцією ендокринного балансу, то й керується цими балансами. Це означає, що вона може зростати й спадати день у день. Наприклад:

• Якщо рівень цукру в крові розбалансований або в тебе захворювання щитоподібної залози, це може спричинити сплеск дисфорії.
• Якщо в тебе дофамінова абстиненція через припинення стимуляторів, це може погіршити стан.
• Якщо ти починаєш приймати антидепресант із групи СІЗЗС і в тебе підвищується рівень серотоніну, це може зробити дисфорію менш інтенсивною.
• Трансфемінні AMAB (люди, яким при народженні призначено чоловічу стать) із яєчками переживають сплески тестостерону, пов’язані з потягом і бажанням, що може робити їх більш дисфоричними.
• Трансмаскулінні AFAB (люди, яким при народженні призначено жіночу стать) із непригніченими яєчниками переживають підйоми й спади естрогену та прогестерону впродовж менструального циклу, через що їхня дисфорія посилюється чи слабшає залежно від того, який день циклу триває.

У тілі є десятки систем, які працюють злагоджено, і всі вони коливаються день у день, впливаючи на загальний психічний стан. Ця загальна дисфорія може підсилювати дію всіх інших видів дисфорії. Одного дня ти можеш відмахнутися від місгендерингу, ніби це дрібниця, а наступного — він щоразу болить, наче удар ножем у серце. Одного дня ти бачиш себе в дзеркалі, а наступного — вдивляєшся у свою стару версію.

Дехто переживає це у гендерфлюїдний спосіб: одні дні схиляючись до чоловічого, інші — до жіночого, а ще інші — не відчуваючи жодного гендеру або обидва водночас. Інші ж відчувають це наче сезонну річку: іноді вона набухає через дощі у верхів’ях, іноді спадає до струмочка через посуху.

Усе це справжнє, і те, що одного дня ти почуваєшся дуже дисфорично, а наступного — ні, зовсім не означає, що ти насправді не транс.

Це працює в обидва боки

Іноді ти почуєш, як скептики стверджують, ніби гормональна терапія завжди покращує психічне здоров’я. Я й сама почула таке, коли робила камінг-аут перед мамою. «Естроген робить усіх щасливішими». Це цілковита неправда. Коли цисгендерним людям призначають перехресну гормональну терапію, це завжди призводить до дисфорії. Це одна з причин, чому спіронолактон рідко коли призначають чоловікам: антиандрогенна дія спричиняє психічну нестабільність. Від п’яти до десяти відсотків цисгендерних жінок страждають на синдром полікістозних яєчників (PCOS) — стан, за якого яєчники виробляють тестостерон замість естрогену. Спитай у будь-якої з них, як ведеться її психічному здоров’ю, і вона тобі багато чого розповість.

Одна з дуже промовистих ілюстрацій цього — трагічний випадок Девіда Реймера. У віці семи місяців Девіду та його брату-близнюку зробили обрізання для лікування важкого випадку фімозу (стану шкіри крайньої плоті). У Девіда все пішло жахливо не так, і пеніс було знищено. Було ухвалено рішення провести вагінопластику й виховувати його як дівчинку, зокрема із застосуванням естрогенової терапії в період статевого дозрівання. До 13 років він поринув у глибоку суїцидальну депресію й тяжко страждав, бо жодні настанови та заохочення не здатні змусити хлопчика тішитися з того, що він дівчинка. Коли батьки розповіли йому, що сталося, він повернувся до чоловічої презентації, перейшов на тестостеронову терапію й упродовж підліткових років переніс кілька операцій, щоб здійснити зворотний перехід до чоловічої статі.

Люди знають, коли вони живуть не у своєму гендері.

Психолог Джон Мані (John Money) наглядав за випадком Девіда й був значною мірою відповідальним за рішення, ухвалені щодо його виховання. Мані, прагнучи зробити собі ім’я, масштабно перекрутив дані про випадок Девіда, називаючи його у своїх звітах цілковитим успіхом. Наслідки цього відлунюють донині, адже звіти Мані використовували як приклад того, чому проведення коригувальних операцій на геніталіях інтерсекс-немовлят є доречним підходом. Через п’ятдесят років досі є лікарі, які вірять, що можна просто змінити дитині геніталії й виховувати її як представника тієї статі — і це закріпиться.

Це трагедія інтерсекс-спільноти. Приблизно одне з кожних 60 народжень дає той чи інший інтерсекс-стан (хоча не всі вони пов’язані з геніталіями). Часто «коригувальні» процедури, застосовані до інтерсекс-дітей, призводять до втрати функції та/або чутливості. Надто часто лікарі обирали примусове призначення жіночої статі, бо сконструювати вульву було легше, ніж пеніс.

Соціальна дисфорія

Уся соціальна гендерна дисфорія обертається навколо однієї центральної думки: «За кого мене мають люди?» Соціальна дисфорія — це про те, як тебе сприймає зовнішній світ, як до тебе звертаються інші й як від тебе очікують звертатися до них. Це проявляється по-різному до того, як транс-людина усвідомлює власний гендер, і після такого пробудження (коли тріскає шкаралупа). На відміну від суспільної дисфорії, яка виникає через норми, закони та інституції суспільства загалом, соціальна дисфорія народжується в безпосередній, особистій взаємодії з іншими людьми.

Поки ти ще в темряві, єдине, що ти усвідомлюєш, — це що щось не так у тому, як ти взаємодієш з іншими людьми. Люди твого призначеного гендеру нібито спілкуються між собою так, що тобі це здається неприродним. Їхня поведінка й манери видаються дивними й несподіваними, тоді як взаємодія з людьми твого справжнього гендеру дається легше. Тобі ближчі ті, хто стоїть ближче до твоєї власної правди.

Наприклад, транс-людина з призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) може почуватися дуже некомфортно в компаніях чоловіків. Така людина може відчувати себе не на своєму місці й мати труднощі з тим, щоб вписатися серед однолітків-чоловіків. Маскулінна соціальна взаємодія не дається природно, а спроби наслідувати друзів-чоловіків відчуваються незграбними. Таку людину може більше тягнути до дружби з жінками, але вона зазнаватиме розчарування через соціальні та гетеросексуальні динаміки, що виникають між чоловіками й жінками і заважають будувати платонічні стосунки. І це ще за умови, що жінки взагалі готові дружити. Така людина може глибоко страждати, коли жінки з принципу її цураються.

Деякі небінарні люди відчувають соціальну невідповідність у взаємодії і з чоловіками, і з жінками, і це може зберігатися навіть тоді, коли вони змінюють своє гендерне вираження.

Це відчуття неправильності посилюється в міру того, як людина дедалі більше усвідомлює власну невідповідність, а коли вона зрозуміє, ким є насправді, воно набуває нової форми. Для бінарних транс-людей це часто може бути про гостру потребу, щоб тебе бачили твоїм справжнім гендером — чоловічим чи жіночим. Деякі небінарні люди переживають це радше як ейфорію від того, що їх бачать ні чоловіком, ні жінкою і тому звертаються до них лише в безгендерний спосіб, або від того, що різні люди в тому самому середовищі читають їх як різні гендери. Дехто відчуває сильну ейфорію, коли люди взагалі не здатні прочитати їхній гендер і губляться.

Соціальна дисфорія — це там, де в гру вступають займенники й місгендеринг; коли до тебе звертаються гендерованим займенником на кшталт «вона», «він», «його» чи «її», який не збігається з твоїм гендером, це вкрай некомфортно. Щоправда, це справедливо для всіх людей, зокрема й цисгендерних, але якщо цис-людину помилкове гендерування може образити, то транс-людині воно завдає болю. Це наче скрегіт нігтів об дошку чи металева мочалка по шкірі. Почути неправильний займенник — це нагадування, що людина, з якою ти говориш, не визнає тебе тим гендером, яким ти є.

Ґендерно-нейтральні займенники теж можуть бентежити бінарних транс-людей, якщо їх вживають у спосіб, з якого ясно, що людина уникає займенника, який тобі підходить. Часто це ознака того, що людину прочитали як трансгендерну, і той, хто до неї звертається, не знає, які займенники вона використовує. Запитати про займенники може миттєво розв’язати цю ситуацію, але парадокс у тому, що навіть тоді саме запитання про займенники може спричинити дисфорію через те, що тебе впізнали як трансгендерну особу. Це свого роду «вловка-22».

Однина «вони» теж може вживатися зловмисно, коли трансфобна людина відмовляється використовувати правильний займенник, але знає, що матиме проблеми за вживання неправильного. Тон і намір тут важать дуже багато.

Те саме стосується й імен. Коли тебе називають даним при народженні ім’ям (мертвим ім’ям) замість обраного, це може відчуватися як знецінення, якщо зроблено через незнання, і відверто зневажливо, якщо зроблено навмисно.

Це також може проявлятися як радість або збентеження від того, що тебе означили твоїм справжнім гендером, поки ти ще живеш у призначеному. Приклади:

• AMAB-людину називають дівчиною, маючи на меті образу, але натомість вона червоніє, а не злиться.
• AFAB-людину називають «пане», і їй від цього стає краще.

Дискомфорт, спричинений соціальною дисфорією, може підштовхувати транс-людину поводитися й презентувати себе перебільшено, аби спробувати переконати решту світу, що вона справді та, ким себе називає. Трансфемінні люди можуть зосереджуватися на макіяжі й жіночому одязі, ставати тихішими, щоб здаватися скромнішими, говорити вищим голосом. Трансмаскулінні люди спиратимуться на маскулінні стилі одягу, триматимуться вище, стримуватимуть прояви емоцій, почнуть говорити голосніше й навмисно робитимуть голос нижчим. Деякі небінарні люди можуть свідомо змінювати свою презентацію, щоб вона була менш явно маскулінною чи фемінною, — це може нагадувати прийоми бінарних транс-людей зі схожими тілами, або ж вони можуть навмисно підкреслювати суперечливі гендерні сигнали.

Фізична vs соціальна дисфорія

Деякі фізичні риси, які в одних транс-людей можуть викликати дискомфорт постійно, в інших проявляються лише як соціальна дисфорія. Наприклад, дехто може соромитися своєї зовнішності тільки тоді, коли через неї його помилково гендерують або «клокають» (читають як трансгендерну особу), і почуватися цілком комфортно у середовищах, де його завжди бачать і сприймають як його справжній гендер.

Я сама не маю прямої фізичної дисфорії щодо свого голосу; мені насправді дуже подобається співати моїм природним баритоном, і вдома, коли я лише з родиною, я даю голосу розслабитися. Та коли я на людях, можливість говорити фемінним голосом відіграє вирішальну роль у тому, щоб незнайомці бачили в мені жінку, тож я докладаю чимало зусиль, аби натренувати його до фемінного звучання. Мій фемінний голос вмикається тієї ж миті, коли я відповідаю на дзвінок чи виходжу з дому, — це навіть не свідома дія.

«Одна з нас!»

Дуже цікаве й напрочуд поширене явище полягає в тому, що транс-люди в шафі схильні знаходити одне одного, ніколи цього не усвідомлюючи. Є кумедна закономірність, яку я чула знову й знову: одна людина в дружній компанії усвідомлює, що вона трансгендерна, починає перехід — і це надихає інших членів компанії теж зрозуміти, що вони транс, і так само зробити камінг-аут.

Транс-люди підсвідомо тяжіють до дружби одне з одним — і через потребу в однолітках, які думають і поводяться так само, як ми, без осуду, і через спорідненість соціального остракізму. Це, звісно, не виняткова риса транс-людей, а трапляється з усіма типами квір-людей, але те, як це дає хвильовий ефект, вражає. Це дуже схоже на те, як уся дружня компанія одружується й заводить дітей у відповідь на те, що один із її членів почав перший.

Транс-люди часто продовжують самостійно добирати свої кола й після переходу, адже ми просто розуміємо одне одного краще, ніж це здатні цис-люди. Виникає особлива енергія, коли група транс-людей збирається в одному місці: кімната наповнюється духом товариства й співпереживання. У наших історіях так багато спільного, так багато спільного досвіду, що (якщо немає особистісних конфліктів) ми миттєво зближуємося.

Суспільна дисфорія

Ґендерні ролі існують, і хоч би як ми намагалися їм опиратися й указувати на наявний сексизм, до людей завжди будуть очікування через їхній гендер. Найсильніші з них — у подружніх та батьківських ролях: «чоловік», «дружина», «мати», «батько» — ці слова несуть на собі купу багажу, і хибна роль, ба навіть будь-яка роль узагалі, може відчуватися як гамівна сорочка зі свинцевою підкладкою. Тобі вручають цілу книгу поведінок і вчинків, уподобань і антипатій, які ти просто маєш виконувати, і якщо ти не відповідаєш цим вимогам, тебе вважають поганим чоловіком чи дружиною, поганим батьком чи матір’ю. У випадку небінарних людей тобі можуть висувати суперечливі очікування, які неможливо виконати, або ж узагалі дорікати за те, що ти береш на себе бодай якусь гендеровану роль.

Людина, якій при народженні призначили жіночу стать (AFAB) і яка народжує дитину, може переживати сильну дисфорію через те, що її називають матір’ю. Переважна більшість ресурсів, присвячених пологам, украй жіночо-гендеровані, тож сам процес зачаття, виношування й народження дитини надзвичайно навантажений гендерними очікуваннями. Якщо ти вагітна, тебе називають мамою, незалежно від того, як ти насправді почуваєшся у цій ролі, а разом із цим приходить ціла купа припущень — припущень про догляд, грудне вигодовування й виховання дитини.

Трансфемінні особи, яких сприймають як цисгендерних, теж із цим стикаються. Якщо ти тримаєш немовля чи доглядаєш за дитиною, тебе записують у мами (хіба що дитина змішаної раси — тоді тебе понижують до няні, але це вже зовсім інша тема). Це може бути підтвердженням, бо це знак, що тебе сприйняли як жінку, але це може й украй знецінювати, коли цисжінки починають говорити про те, що вважають спільним досвідом репродуктивних процесів.

Деякі несподівані способи, якими може проявлятися суспільна дисфорія, — це потреба відповідати суспільним стандартам свого справжнього гендеру. Наприклад, багато трансжінок розповідають, як до переходу відчували потребу прикривати груди через внутрішнє відчуття сором’язливості. Дискомфорт від того, щоб купатися з оголеним торсом, — поширена риса, навіть коли немає усвідомлення свого справжнього «я»; щось усередині просто знає.

Сором

Невідповідність цим ролям може проявлятися інтенсивно — як сором і приниження. Дорослішання в шафі й боротьба за те, щоб уписатися у звичні гендерні шаблони, часто обертаються ознаками розчарування з боку батьків та однолітків, які очікували іншого. Батько може бути розчарований тим, що його дитина з призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) не хоче займатися спортом чи іншими «чоловічими» справами. Однолітки-дівчата можуть демонструвати несхвалення, коли підліток з AFAB обирає товаришувати з чоловічим колом спілкування. Хлопці-підлітки можуть цуратися транс-особи з AMAB, яка не підхоплює їхні жарти.

Такі ситуації можуть призводити до цькування й насильства, через що транс-особа почувається ізольованою, самотньою й недоречною. Це відчуття відчуженості породжує сором за те, що не вдається бути тим, ким усі тебе очікують бачити. А це, своєю чергою, проявляється як депресія поверх іншої дисфорії, помножуючи біль.

Сором стає особливо гострим у момент, коли людина розкриває, що вона транс. Коли трансфобні друзі та рідні негативно (а часом навіть агресивно) реагують на камінг-аут транс-особи, цей сором перетворюється на крайнє почуття провини й ганьби. Доросла транс-особа у шлюбі може відчувати величезне каяття через те, що перевертає життя свого подружжя, розкриваючись. Вона може очікувати докорів від сусідів та оточення й боятися, як це вплине на її подружжя та/або дітей.

Це теж форма гендерної дисфорії, адже цих впливів не було б, якби людина була цисгендерною.

Інший спосіб, яким проявляється сором, — це системна трансфобія, наявна в нашому суспільстві. Сьогоднішні дорослі транс-люди в дитинстві дивилися трансфобні медіа. Одержимість темою «транссексуалів» наприкінці 80-х і на початку 90-х була жахливо травматичною для транс-дітей того часу: вони бачили, як усі дорослі й однолітки навколо сміються, глузують і гидують людьми, з якими ці діти не лише ідентифікувалися, а й сильно співпереживали їм і брали їх за взірець. Цей сором лишається з нами на все життя; це одна з фундаментальних причин, чому так багато транс-людей не роблять камінг-аут аж до кінця своїх 30-х або й пізніше — бо лише досягнувши середини життя, вони здатні подолати цей сором.

Сором також має властивість накопичуватися, доки не виплеснеться в радикальну дію. Дуже поширений аспект в історіях транс-людей — це цикли, коли вони поступово розбудовують свій образ, дедалі менше борючись зі своїми почуттями, аж раптом їх накриває сором, і вони викидають геть усе, присягаючись більше ніколи не йти за цими почуттями. Цей патерн повторюється знову і знову.

Побачення та романтичні стосунки

Суспільна дисфорія потужно дається взнаки в ритуалах залицяння. Бути змушеним грати роль хлопця чи дівчини, коли ти не хлопець і не дівчина, — украй дезорієнтує й часто відчувається дуже несправедливо. Люди з AMAB можуть ловити себе на бажанні, щоб це їх хтось пестив і балував. Хоча небажана увага спричиняє дискомфорт для людей будь-якого гендеру, людям з AFAB може ставати незатишно навіть від тієї кількості щирої уваги, яку вони отримують від потенційних партнерів. Очікування з боку партнерів, що вони виконуватимуть ці ролі в залицянні, можуть відчуватися як важкий тягар. І навпаки, ходити на побачення як представник свого справжнього гендеру стає ейфорійним. Подаруй трансдівчині квіти — і побачиш, як вона розтане.

Транс-особа в шафі може відчувати такий тиск, щоб відповідати гетеросексуальності, що пригнічує власні інстинкти щодо стосунків і бере на себе показну роль. Не одна трансжінка намагалася грати роль чоловіка-гетеросексуала при дружині — лише щоб із переходом усвідомити, що набагато більше воліла б роль дружини. Може виявитися, що її навіть не приваблюють жінки.

Та річ не лише в дискомфорті: багато транс-людей усвідомлюють, що динаміка стосунків, яку вони переживали, просто не пасувала до того, як вони виглядали. Багато хто з транс-людей доходить розуміння вже після переходу, що насправді ніколи не зустрічався так, як цис-людина його призначеного гендеру, — натомість завжди мав романтичні стосунки, які відповідали його справжній орієнтації. Стосунки чоловік-чоловік і жінка-жінка мають геть інші патерни, ніж гетеросексуальні: інші ритуали залицяння, інше сприйняття, інші стилі спілкування. Чоловіки взаємодіють із чоловіками інакше, ніж із жінками, а жінки з жінками — інакше, ніж із чоловіками, навіть коли не знають, що вони чоловіки чи жінки.

Наприклад, я сама усвідомила після камінг-ауту перед дружиною, що всі мої попередні спроби зустрічатися були цілковито сапфічними за своєю природою. Моїм найпершим порухом завжди було спершу заприятелювати з людиною. Побачення ніколи не називалися побаченнями, бо ми просто десь сиділи й розмовляли, проводячи час разом. Як наслідок, кілька моїх стосунків закінчилися просто тому, що я надто боялася зробити перший крок, щоб не зруйнувати дружбу. Я могла півдня витрачати на думки про людину й бажання бути поряд із нею — не через сексуальний потяг, а через особисту закоханість. Моя перша дівчина просто на першому ж побаченні сказала мені, що я не схожа на жодного чоловіка, з яким вона зустрічалася, бо мені подобалося розмовляти, а не одразу переходити до фізичного. Вона розійшлася зі мною за два місяці, бо я не була такою наполегливою, як їй хотілося б від партнера.

Для небінарних людей ця динаміка стає ще складнішою; декотрі з них у кращому разі можуть описати свій стиль побачень як квір. Дехто насилу визначає, яку роль грає у стосунках. Інші беруть конкретну роль, яку зазвичай сприймають як бінарно-гендеровану, причому це може бути не та роль, що її припускають з огляду на їхній вигляд. Деякі небінарні люди хочуть, щоб їх бачили як хлопця/дівчину, навіть якщо вони не хлопець/дівчина. Дехто прагне грати роль, яку суспільство сприймає як нейтральну або як таку, що поєднує аспекти обох бінарних ролей. Деяким небінарним людям може бути особливо незатишно саме від гетеросексуальної динаміки побачень — байдуже, чи грають вони «чоловічу», чи «жіночу» роль.

Оскільки багато людей визначають свою орієнтацію через гендерне відношення до чоловіків і жінок у спосіб, який не лягає на небінарних людей, деяким небінарним людям сама традиційна мова «гетеросексуальності» чи «гомосексуальності» може спричиняти дисфорію.

Сексуальна дисфорія

Тісно пов’язана із суспільною дисфорією та дисфорія, що зосереджена навколо сексуальності, сексуальних стосунків і самого акту сексу. Гетеронормативні гендерні ролі несуть у собі очікування, що люди з призначеною чоловічою статтю будуть «згори», а з призначеною жіночою — «знизу» (стаття англійською). Ці моделі підкріплюються нашими популярними медіа, токсичною маскулінністю й особливо порнографією — навіть трансгендерною порнографією. (Більшість транс/цис-порнографії показує транс-жінок у ролі «згори» тощо.) Відхилення від цих ролей часто обертається соромом — як з боку партнерів, так і з боку оточення.

Звісно, це аж ніяк не абсолют, і багато гетеросексуальних цис-пар знаходять способи вийти за ці рамки: винаходять у своїх стосунках нову динаміку або вдаються до кінків, аби задовольнити бажання. Деякі пари виявляють, що взагалі сексуально несумісні, і шукають інших партнерів. Однак існує безліч зовнішніх тисків, що відбивають охоту до такого самопізнання та відкриттів, і вирватися з цих вимог буває надзвичайно важко — навіть травматично. Особливо це справедливо там, де є підґрунтя консерватизму чи релігійної доброчесності.

Цисгендерні гомосексуальні стосунки уникають цього просто з необхідності, відчиняючи двері для того, щоб люди досліджували, яка роль дає їм більше задоволення. Деякі гей-пари мають усталену динаміку домінант/субмісив і вступають у стосунки, вже наперед це розуміючи. Інші розв’язують це питання, чергуючи, хто з партнерів домінує. І все ж гей-стосунки теж можуть потрапляти в полон подібних очікувань щодо динамік бутч/фем (стаття англійською), ведмедів (стаття англійською) та твінків (стаття англійською).

Що все це означає? Транс-люди, які до переходу вступають у стосунки, що сприймаються як гетеросексуальні, іноді виявляють, що втрачають інтерес до сексу, бо проникні акти не дають того задоволення, на яке вони очікували б. У крайніх випадках це може відчуватися цілковито неправильним і запускати паніку. Самі по собі відчуття можуть бути приємними, але переживання — недоречне, а сам акт сприймається як вимушений.

Це може призвести до того, що людина стає менш захопленою сексом або навіть байдужою до нього, адже половину того, з чого складається статевий потяг, становить ментальний контекст ситуації. Багато транс-людей узагалі не мають сексу до дорослого віку, фактично функціонуючи як секс-аверсивні через те, наскільки сильно їхня дисфорія приглушила весь статевий потяг. Вони можуть і далі «виконувати обов’язок» заради своїх партнерів, але не отримувати стільки задоволення, скільки могли б, і навіть зрештою відключатися від навколишньої реальності, щоб упоратися із завданням.

Ця дисфорія може бути настільки значною, що людина обирає собі сексуальну ідентичність, з якою насправді не відчуває зв’язку. Не такий уже й рідкісний випадок, коли транс-людина після камінг-ауту усвідомлює, що ніколи насправді не відчувала зв’язку з тією сексуальною орієнтацією, з якою себе раніше ідентифікувала, а натомість використовувала її як спосіб почуватися менш дисфорично у своєму сексуальному житті.

Деякі транс-жінки, наприклад, до переходу ідентифікували себе як геї через бажання мати партнера, який ставитиметься до них як до жінок під час сексу, але виявляють, що насправді вони лесбійки, щойно ця вимога відпадає. Інші можуть намагатися жити як геї, але відчувають, що ця роль їх не задовольняє, бо вони знають: партнери бачать у них чоловіків.

Примусовий чоловічий погляд

У сапфічних колах є дуже відомий вислів: «Я хочу бути нею чи бути з нею?»

Буває важко відрізнити сексуальний потяг від заздрості, особливо коли ти — підлітка-транс у шафі. Усе наше суспільство збудоване на гетеросексуальності; це просто культурна типовість, до такої міри, що навіть допубертатних дітей засипають повідомленнями про потяг між чоловіком і жінкою. Як наслідок, інтерес до аспектів життя «протилежної» статі майже завжди миттєво сприймається як сексуальний потяг.

Який результат цього? Зазвичай… сором. Транс-діти часто внутрішньо сприймають своїх однолітків крізь призму свого справжнього гендеру, а рівних собі не об’єктивують. Тож дитину спонукає ховати такі інтереси через бажання не бути поміченою за подібною сексуальною об’єктивацією. Це ще більше посилюється, якщо дитина зростала в середовищі з дуже суворими моральними кодексами, як-от у консервативному релігійному вихованні.

Зростаючи як транс-підлітка в шафі в євангельській християнській родині, я знала: якщо мене колись піймають за тим, що я дивлюся на жінок у спосіб, який сприймається як сексуальний, мене покарають. Я знала: якщо мене колись застукають за тим, що я тримаю в руках жіночий одяг, виникне безліч дуже незручних запитань, до яких я не була готова. Це створювало для мене дуже серйозну проблему, адже я мала сильне захоплення жіночим одягом, особливо спідньою білизною.

Є уривок із «Сімпсонів», де Мо Сизлака піддають перевірці на детекторі брехні, і під кінець перевірки він зізнається, що проведе ніч, витріщаючись на жінок у розділі білизни каталогу Sears. Уся суть сцени й джерело комічного — це сором, яким таврують Мо за цей відчайдушний акт об’єктивації. Я зростала, знаючи, що саме так сприйматимуть мене за мій інтерес до жіночого одягу.

Із сорому й страху я робила все можливе, щоб приховати цю пристрасть, бо просто не могла знести, щоб хтось бачив у мені такого собі підлітка-хлопця, який мастурбує на будь-який матеріал, що потрапляє йому до рук. Цей страх ще погіршувало те, що я також вірила, ніби мій інтерес сексуальний.

Коли ти дивишся на світ крізь лінзу у формі качки, усе виглядає невиразно схожим на качку. Єдиний каркас, який мені дали для розуміння мого інтересу до жінок, — це сексуальне бажання, і тому кожен мій фемінний інтерес викривлявся в сексуальне бажання. Моє бажання бути нареченою перетворилося на весільний кінк, моє бажання мати дитину викривилося в інтерес до порно про вагітність, а моя власна потреба бути дівчиною перенаправлялася в фетиш трансформації.

Та понад усе це я жахалася бути поміченою за виявленням справжнього сексуального інтересу до інших жінок. У мене були друзі-чоловіки, сумнозвісні тим, що крутили головами й роззявляли роти; один із моїх колишніх роботодавців мав огидну звичку витріщатися на привабливих жінок, коли ми виходили на обід, і мені було дуже некомфортно, що мене бачать поруч із ним.

Я не могла стерпіти, щоб мене асоціювали з тим чоловічим поглядом. Навіть поряд із найвродливішими жінками я уникала навіть дивитися на них, бо не хотіла, щоб мене бачили людиною, яка витріщається на жінок. Я не хотіла, щоб мене бачили хижачкою.

Це і є примусовий чоловічий погляд: примусова гетеросексуальність, накладена на транс-жінок у шафі через гетеронормативні ідеології, — когнітивний дисонанс, що спричиняє інтенсивну провину й сором навколо захоплення своїми однолітками та гендерно забарвлених інтересів.

Щойно ти прибираєш цей чоловічий каркас — щойно людина здатна сприймати себе як жінку й приймати ці інтереси та спостереження як справжні — той сором і провина повністю випаровуються. Навіть коли інтерес сапфічний за природою й щиро включає сексуальне бажання, він більше не заплямований цим шаром об’єктивації. Я здатна цінувати фемінність і красу своїх посестер без осуду, я можу робити їм компліменти, не боячись, що мене сприймуть за збоченку чи хибно витлумачать мої наміри.

Це була дисфорія, яку я не змогла б передати словами доти, доки її нарешті не полегшили. Я відчула ще більше полегшення, коли почала вливатися у простори квір-жінок і усвідомила, що жінки спраглі рівно настільки ж, наскільки й чоловіки; ми просто (зазвичай) набагато поважніші в цьому. Це було звільнення від провини, яку я навіть не усвідомлювала, що несу.

Презентаційна дисфорія

Одяг. Зачіска. Макіяж. Прикраси. Окуляри. Пірсинг та інші модифікації тіла. Навіть особиста гігієна може бути частиною презентації — наприклад, гоління волосся на тілі чи те, як ти доглядаєш за шкірою. Усе це в суспільстві має гендерне забарвлення, особливо одяг і зачіска.

Хоча сексуальна революція 1960-х та діловий модний бум 1980-х зробили чимало для того, щоб розмити межу між маскулінною та фемінною презентацією (значною мірою завдяки нормалізації маскулінної моди як андрогінної), тиск, аби відповідати традиційним гендерним нормам, досі величезний. Ґендерно-неконформний одяг настільки миттєво маркують як квірний, що варто жінці вдягнути приталений костюм, як її одразу записують у лесбійки, а тата, який вдягає костюм Ельзи, бо його син хоче влаштувати вечірку в стилі «Крижаного серця», називають підривником устоїв і звинувачують у знущанні над дитиною.

Довге волосся в чоловіків десятиліттями сприймали як акт рокерського бунту, а чоловіків із довгим волоссям дискримінують, вважаючи їх ледарями та волоцюгами. Коротке волосся в жінок часто читають як квірне чи «бутч» (хіба що вони літні — тоді це сприймається як норма), а жінок нерідко змушують відрощувати волосся довгим. Проколоті вуха в чоловіків стали дещо звичнішими в 1990-х, але їх досі сприймають як акт бунту, і деякі роботодавці не дозволяють чоловікам носити сережки. Макіяж на чоловіках настільки стигматизований токсичною маскулінністю, що навіть чоловіки, яким макіяж подобається, відчувають тиск його уникати.

Подобається це чи ні, але презентація має гендерне забарвлення, і трансгендерним людям надзвичайно властиво хотіти представляти себе в стилі свого справжнього гендеру. Прагнення позбутися кайданів гендерованої презентації поширене серед усіх транс-людей, незалежно від того, де вони перебувають у гендерному спектрі. У людей із призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) це може проявлятися як бажання додати більше фемінних елементів; у людей із призначеною жіночою статтю при народженні (AFAB) — як прагнення маскулінніше виглядати. Це може бути повним рухом до протилежності призначеного гендеру, а може бути бажанням знайти золоту середину в пошуку андрогінності. Або ж це може бути просто бажання не представляти себе у своєму призначеному гендері.

Не всі трансфемінні люди представляють себе фемінно, не всі трансмаскулінні — маскулінно, і не всі небінарні люди прагнуть андрогінності. Бутч-транс-люди з AMAB справжні; фем-транс-люди з AFAB справжні. Презентація — це не гендер; гендер — це не презентація.

Презентаційна дисфорія зазвичай з’являється рано — у формі захоплення стилем іншого гендеру та бажання мати змогу представляти себе так, як це роблять люди цього гендеру. Це бажання можна певною мірою задовольнити, обираючи унісекс-стиль, але зазвичай таке бажання людина сама собі заблоковує думками на кшталт «мені бракує впевненості, щоб таке спробувати». Люди з AMAB часто стикаються тут із проблемою: це бажання нерідко загрузає за гетеронормативними очікуваннями, через що інтерес до фемінної презентації хибно тлумачать як сексуальний потяг.

Презентаційна дисфорія після переходу — це зазвичай просто сильний дискомфорт під час спроби представляти себе у своєму призначеному гендері. Річ може бути навіть не в тому, як ти виглядаєш, а просто в тому, як одяг змушує тебе почуватися. Перші півтора року свого переходу я не могла терпіти унісекс-футболки, бо вони лише змушували мене почуватися маскулінніше. Навіть тепер мені доводиться вирізати з них коміри, бо щільна горловина викликає в мене дисфорію.

Вплив презентації на фізичну дисфорію.

Одяг також може відігравати велику роль у рівні фізичної дисфорії, яку відчуває людина. Чоловічий одяг завжди скроєний дуже коробчасто: прямо по вертикалі та дуже прямокутно по горизонталі. Жіночий одяг скроєний під більше вигинів, підкреслюючи лінію талії та форму стегон. Чоловічі штани мають нижчий крок, щоб лишати місце для зовнішніх геніталій, і не припасовані під вигини, тоді як із жіночим низом усе навпаки. Жіночий одяг часто облягає тіло, а чоловічий — майже ніколи. Чоловічий одяг часто шиють із міцніших і товщих матеріалів, розрахованих на носіння одним шаром. Жіночий одяг часто роблять із тонших та еластичніших матеріалів, які передбачають носіння кількома шарами.

Оскільки ці структури мають підкреслювати маскулінну чи фемінну форму, вони схильні підсилювати відчуття неправильності. Класичний приклад — те, як різниця між чоловічими та жіночими джинсами може радикально вплинути на рівень комфорту транс-людини. На жаль, це працює в обидва боки: навіть стверджувальний одяг може виявити, наскільки твоя форма не збігається з очікуваною.

Я сама дуже фемінна у своїй бажаній презентації, і я мріяла носити сукні ще з п’яти років. Я ненавиділа носити костюми, ненавиділа те, як вони сиділи на моєму тілі, бо вони завжди тягнули так, що це відчувалося дуже неправильним для того, чого потребувало моє тіло. Я відмовлялася носити будь-який денім майже все життя, бо чоловічі джинси завжди відчувалися такими неправильними (а от жіночі джинси та леґінси відчуваються чудово). Потім, коли я вступила в перехід і почала представляти себе жіночніше, дисфорія вдарила знову — у тому, як моє тіло не відповідало тому, чого очікував жіночий одяг (забагато в кроці, заширокі й громіздкі плечі, завелика талія, недостатньо великі груди). Лише на другий рік я зазнала достатньо змін у формі тіла, щоб жіночий одяг належно стверджував мою форму.

Як це виглядає? Що ж, це дуже схоже на інші поширені проблеми зі сприйняттям власного тіла: схильність уникати всього, що облягає, тяжіння до м’якших тканин та мішкуватішого одягу. Класичний троп гендерної дисфорії — дитина, яка не носить нічого, крім спортивних штанів і худі. Одяг беруть завеликий, щоб він не облягав тіло. Люди з AFAB можуть надавати перевагу стягувальним спортивним бра, аби зменшити груди, та уникати всього з тісною талією.

Усередині це найчастіше проявляється як гострі ревнощі до людей, якими ти хотіла б бути: заздрість до форми тіла інфлюенсера, сильне бажання мати образ людини з вулиці й особливо заздрість до інших транс-людей. Це відчуття часто триває й глибоко в переході, бо це бажання бути іншими людьми свого гендеру насправді цілком природне — навіть для цис-людей.

Вплив презентації на соціальну дисфорію.

Презентація може бути важливою для уникнення місгендерингу, особливо на ранньому етапі переходу. Багато транс-людей відчувають потребу «виконувати» свій гендер, аби їх приймали такими, якими вони є, налягаючи на фемінну чи маскулінну презентацію сильніше, ніж їм насправді хотілося б, аби компенсувати своє тіло й забезпечити, щоб люди гендерували їх правильно. Ті, хто йде шляхом медичного переходу, можуть виявити, що ця потреба стає менш важливою в міру того, як їхні тіла змінюються і їх починають гендерувати правильно без усього цього «виконання».

Перформативна презентація була практично обов’язковою до реформування WPATH у 2011 році; кожен, хто приходив на прийом до лікаря без украй фемінної чи маскулінної презентації, ризикував отримати ярлик фальшивки й втратити своє лікування за шкалою Гаррі Бенджаміна. Трансгендерні жінки справді втрачали свій естроген просто за те, що вдягли джинси й блузку замість сукні, або за те, що наклали недостатньо макіяжу. Це одна з причин, чому ідеологія трансмедикалізму (стаття англійською) така небезпечна: вона повернула б нас до цієї системи, навішуючи на кожного, хто не відповідає стереотипним уявленням про фемінність і маскулінність, ярлик «насправді не трансгендерного».

Презентація особливо важлива серед дітей допубертатного віку, адже в них немає жодних значущих вторинних статевих ознак. Одяг і зачіска — єдині способи, якими ми можемо показати гендер дитини, настільки, що варто немовляті просто вдягнути рожеву сорочечку, як незнайомці припускають, що це дівчинка. Навіть унісекс-одяг для дітей сильно гендерований через кольори та малюнки. Для транс-дітей може бути вкрай гнітюче, коли їх або змушують підстригтися, або вимагають відрощувати волосся. Відмовляти у сукнях транс-дівчинці чи трансфемінній небінарній дитині — або нав’язувати їх транс-хлопчику чи трансмаскулінній небінарній дитині — може руйнівно впливати на їхній бойовий дух.

Екзистенційна дисфорія

Коли ти ростеш у неправильно призначеному гендері, ти неминуче проґавиш чимало того, що могло б бути тобі доступне, якби тільки люди знали. Піжамні вечірки, походи з ночівлею, дівочі/хлопчачі скаути, спільні походи по магазинах, чирлідинг чи спорт. Події, у яких беруть участь і дівчата, і хлопці, можуть викликати зовсім інші почуття залежно від того, як саме ти в них долучаєшся, — як-от випускний, релігійні церемонії (наприклад, бат-міцва замість бар-міцви) і навіть просто залицяння. Така дисфорія може мати й біологічне коріння — скажімо, смуток від того, що ти не виносила й не вигодувала груддю своїх дітей.

Ці втрачені можливості можуть виявлятися як відчуття втрати й болю. До того ж спогади про те, що ти мала змогу пережити, але інакше не пережила б, або події, у яких ти грала роль чужого гендеру, теж можуть бути гірким місцем, бо з ними пов’язані незручні відчуття. Уяви, що тобі довелося бути нареченим на власному весіллі, коли ти знаєш, що мала б бути нареченою; що ти змалку мріяла про своє ідеальне весілля, а потім грала в ньому неправильну роль.

Іноді екзистенційна дисфорія може виявлятися саме екзистенційно, накриваючи тебе всім тягарем горя за втраченою юністю. Усі ті побачення, підліткові витівки, вечірки, навіть просто можливість мати близькість із правильними частинами тіла, поки воно було молоде, а на тобі не лежало жодної відповідальності. Це час, який неможливо повернути.

Багато транс-людей намагаються надолужити частину цих втрачених подій: влаштовують або відвідують квір-випускні, організовують піжамні вечірки, проводять церемонії оновлення подружніх обітниць і проходять звичні підліткові ритуали дорослішання — наприклад, коли материнська фігура допомагає вибрати перший бюстгальтер, а батьківська вчить голитися. Однак, зрештою, екзистенційна дисфорія — це те, що ніколи не може бути полегшене. Ти можеш створити нові переживання натомість тих, які втратила, але повернути час назад не зможеш ніколи.

Це одна з багатьох причин, чому так важливо приймати й підтримувати транс-молодь. Хлопці хочуть робити звичні хлопчачі речі, дівчата хочуть робити звичні дівочі речі, а небінарні діти хочуть робити те, що відчувається правильним для них, — і коли вони цього не отримують, вони цього не забудуть.

Керована дисфорія

Зростання у шафі, навіть коли ти не усвідомлюєш, що перебуваєш у шафі, перетворюється на існування, побудоване на механізмах подолання, покликаних полегшити дисфорію. Ось способи, якими закрита транс-людина може полегшувати дисфорію, що відчуває у повсякденному житті:

• Коли відеогра дає тобі змогу обрати свій гендер, ти схильна обирати інакше, ніж призначена тобі стать. Це може супроводжуватися виправданнями на захист такого вибору. «Чоловіча стать стояла за замовчуванням, а мені було байдуже». «Не хочу годинами витріщатися на чоловічий зад».

• Прихильність до літератури й кіно з персонажами твого справжнього гендеру або з персонажами, які ламають гендерні норми (Мулан, Маленькі жінки).

• Порнографічні джерела, які задовольняють сильні бажання чи здаються ближчими, як-от потяг до гей-/лесбійської порнографії, весільного кінку чи сцен перетворення.

• Кросдресинг або виступи в дрезі.

• Пошук приводів коротко підстригтися чи, навпаки, відростити волосся.

• Гоління волосся на тілі або відмова голити волосся, яке від тебе очікують голити.

• Носіння вільного, мішкуватого одягу, що приховує форму тіла.

• Уникання соціальних зібрань, коли тільки можна, прагнення до самотності.

• Поглиблене занурення в якусь пов’язану з гендером тему, як-от дизайн чоловічого чи жіночого одягу.

• Нав’язливі тренування (AFAB).

• Допомога цис-партнерам із покупками, щоб проживати їхнє самовираження опосередковано.

Оскільки на гендерно неконформних дітей звалюється стільки знущань, багато транс-людей виростають, навчаючись приховувати свою природну особистість із чистої необхідності. Багато транс-людей розповідають про період життя, коли вони намагалися «вписатися» у призначену їм стать, доводячи маскулінність чи фемінність до крайнощів, щоб спробувати «полагодити» себе. Це призводить до схильностей до репресії, які навіть можуть зовні видаватися токсичними, але насправді є лише наслідком спроб сховати кожен клаптик свого справжнього «я».

• Відрощування й ретельне доглядання за бородою (так звана «борода заперечення»).

• Опанування мистецтва макіяжу, щоб довести до досконалості суто фемінний образ.

• Підкреслено маскулінна чи гіперфемінна презентація.

• Уникання будь-яких розмов про моду для будь-якого гендеру. Дисоціація щоразу, коли заходить мова про моду чи відбуваються пов’язані з нею заняття.

• Нав’язливі тренування (AMAB).

• Прийняття суворо стереотипної гендерної ролі у стосунках (наприклад, слухняна скромна домогосподарка).

• Одруження й народження дітей в очікуванні, що це «полагодить» те, що з тобою не так.

• Прийняття ультраконсервативних поглядів на гендер і сексуальність.

• Вияв гомофобії та трансфобії заради самозахисту, щоб відвести від себе підозри.

• Агресивно-пасивне залучення до всього, що пов’язане з твоїм справжнім гендером.

Нарешті, ще один дуже поширений механізм подолання — знайти способи втечі чи розумової зайнятості, щоб забути про власні почуття.

• Інтенсивне вкладання великої кількості часу в хобі.

• Довгі години, проведені на роботі.

• Безперервне поглинання фільмів, серіалів чи книжок.

• Витрачання всього вільного часу на відеоігри чи соцмережі.

• Нав’язливе прибирання житлового простору.

• Сон. Багато-багато сну.

• Вживання наркотиків і алкоголю.

Синдром самозванця

Синдром самозванця (також відомий як феномен самозванця, імпостеризм, синдром шахрая чи досвід самозванця) — це психологічний патерн, коли людина сумнівається у власних досягненнях і носить у собі стійкий внутрішній страх, що її викриють як «самозванку».

Суспільство загалом дуже добре вміє змушувати трансгендерних людей сумніватися в собі. Усе життя ми отримуємо безліч прихованих сигналів про те, що бути транс — це ненормально і що кожен, хто є транс, має бути якимось винятково особливим. Одержимість цисгендерних медіа наративом про «народження не в тому тілі» призвела до того, що транс-молодь засвоює багато хибної інформації. Багато, дуже багато транс-дітей виростають із думкою, що насправді вони не транс, бо вони не знають, що належать до іншого гендеру, а просто хочуть до нього належати. Багато небінарних дітей виростають із відчуттям, що щось не так, але не вірять, що вони транс, бо не почуваються бінарними транс-людьми.

До того ж простір суспільної обізнаності забруднений посланнями про те, що транс-люди ненавидять своє тіло чи свої геніталії, тож багато тих, хто або не відчуває фізичної дисфорії (або просто вважає, що їхня не надто сильна), живуть із переконанням, що вони «недостатньо транс».

ТАК, ТИ ДОСТАТНЬО ТРАНС

До того ж постійні послання трансфобних медіа про те, що транс-люди насправді не є тим гендером, яким себе називають, і просто намагаються обманом переконати інших у протилежному, засвоюються, наче вірус. Це породжує багато сумнівів щодо автентичності власного гендеру, особливо на тлі такої кількості гендерних стереотипів. Коли помічаєш, що не дотягуєш до цих стереотипів, дуже легко переконати себе, що ти не відповідаєш власному гендеру (зауваж: цисгендерні чоловіки та жінки теж переживають це, і навіть надто часто).

Крім того, через історію трансфобного насильства багато транс-людей мають понівечену самооцінку і нерідко вже й так схильні до самосумнівів. Ґендерна дисфорія до того ж спричиняє депресію, яка ще більше підживлює і закріплює ці сумніви. Усе це зливається у величезний клубок самознецінення, через який людині доводиться знову й знову боротися за прийняття власної гендерної ідентичності.

Але ось у чому річ… лише транс-люди переймаються тим, чи вони насправді трансгендерні! У цисгендерної людини немає цієї одержимості власною ідентичністю: вона подумає про це, переживе це й живе далі. Якщо ж ти знову і знову повертаєшся до цих думок, це твій мозок каже тобі, що ти на хибному шляху.

Світ повниться впливами, створеними для того, щоб сповнювати нас сумнівами й не давати нам вийти за межі усталеного суспільного ладу. Ось деякі із систем та ідеологій, які прагнуть знецінити транс-людей і не дати нам реалізувати себе.

Автогінефілія

Цей патерн суттєво посилився наприкінці 1980-х, коли теорія автогінефілії (AGP) Рея Бланшара (Ray Blanchard) набула великої популярності саме тоді, коли обізнаність про транс-людей лише починала зростати. AGP — це псевдонаукове пояснення, покликане «пояснити» джерело ідентичності транс-жінок через парафілії. Бланшар поділив транс-жінок залежно від того, чи їх приваблюють чоловіки, чи жінки, водночас знецінюючи їхню жіночність. Його праця повністю ігнорувала трансгендерних чоловіків, а небінарні ідентичності він відкидає геть.

Автогінефілія стверджує, що гетеросексуальні транс-жінки — насправді просто геї, які прагнуть жіночого вигляду, щоб викликати бажання в гетеросексуальних чоловіків, а транс-лесбійки — насправді гетеросексуальні чоловіки, які настільки одержимі своїм потягом до жінок, що хочуть самі стати жінкою, аби отримувати сексуальне задоволення від самих себе.

Теорія Бланшара значною мірою трималася на тому, що жіноче самовираження часто викликало сексуальне збудження у жінок, які тільки починали перехід. Річ у тім, що більшість учасниць його дослідження були пацієнтками, які вперше намагалися отримати гормональну терапію, а тому ще зовсім недавно почали поставати у жіночому образі.

Так, у це важко повірити, але роками це вважалося повноцінною психологічною теорією. Вона навіть потрапляла до університетських підручників. Дослідження Бланшара не відповідали науковій суворості, а його дані виявилися вкрай хибними (він маніпулював своїми пацієнтками і просто відкидав будь-які дані, що не вписувалися в його гіпотезу). Багато його теорій ґрунтуються на мізогінних уявленнях про жіночність, до того ж цей чоловік так і не залучив до свого дослідження жодної цисгендерної жінки як контрольну групу. Більше про хибність цієї теорії можна прочитати у чудовому есеї Джулії Серано (Julia Serano) The Case Against Autogynephilia (англійською).

До кінця 2000-х сучасна психологія остаточно відкинула AGP, але шкоди вже завдано. В очах суспільства транс-жінки всі поголовно були збоченими фетишистами. Зображення транс-жінок у медіа віддзеркалювали це ставлення, ще більше поширюючи негативні образи в суспільній свідомості.

Трансфемінні люди потім засвоюють ці послання і доходять висновку, що насправді вони не трансгендерні — а просто фетишисти. Так сталося зі мною, і так ставалося майже з кожною знайомою мені транс-жінкою з покоління міленіалів, яка розібралася в собі ще підлітком.

Ти не фетишист. Відчуття, яке виникає в тебе, коли ти уявляєш себе жінкою, — це гендерна ейфорія.

Патріархальне гноблення

Поширене джерело знецінення для людей із призначеною жіночою статтю при народженні (AFAB) — це ототожнення гендеру із системним гнобленням жінок, особливо серед небінарних людей, які не проходять медичного переходу. Надто часто можна почути послання на кшталт «та ти просто не хочеш бути жінкою через те, як ставляться до жінок», і воно здатне глибоко вкорінитися в підсвідомість аж до самосумнівів. Але в цьому небагато сенсу, адже якщо тобі призначили жіночу стать при народженні, а ти не жінка, то це робить тебе трансгендерною людиною, а до трансгендерних людей суспільство в середньому ставиться гірше, ніж до жінок. Тож переходити, щоб утекти від системного гноблення, — безглузда ідея (і особисто я ніколи не зустрічала транс-людини, яка зробила б це).

Послання радикального фемінізму про відмову від жіночих гендерних ролей теж може ускладнити розуміння власних почуттів. «Я насправді небінарна особа, чи я просто феміністка?» «Я насправді чоловік, чи я просто дуже буч-лесбійка (butch)?» Тут я раджу тобі поговорити з цисгендерними жінками-феміністками, особливо з лесбійками. Вони скаржитимуться на системи гноблення й патріархат, але всі їхні проблеми зовнішні, і вони хочуть бути жінками. Навіть дуже буч-лесбійки хочуть бути жінками — просто інакше, ніж за магістральними уявленнями про жіночність.

Далі постає проблема, коли люди вважають, що бути небінарним означає бути андрогінним, а бути андрогінним означає бути менш фемінним. Фемінні енбі (небінарні люди) — справжні! Це нормально, якщо ти не хочеш видаляти груди. Це нормально, якщо тобі подобаються твої округлості. Це нормально, якщо ти не проти, щоб тебе називали «вона» та «її». Це не робить тебе менш трансгендерною людиною.

Якщо ти відчуваєш, що ти не бінарна жінка, то ти не бінарна жінка. Цисгендерні жінки не переживають такого відчуження.

Токсична маскулінність

Діти, яким призначили чоловічу стать, виростають буквально просякнуті посланнями про те, що означає «бути чоловіком». У популярних медіа так мало прикладів позитивної маскулінності, а маскулінних енбі з призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) так часто стирають у транс-репрезентації, що бути гендерквір-чоловіком може бути дуже самотньо. Енбі-AMAB часто або зараховують до геїв-цис-чоловіків, або сприймають як транс-жінок.

Ти можеш бути просто гендерквіром! Твоя ідентичність справжня!

Трансмедикалізм

Цей б’є по кожному. Трансмедикалізм (він же Truetrans) — це трансгендерна ідеологія, що походить зі шкали Гаррі Бенджаміна (Harry Benjamin) (рівні 5 і 6). Він прагне закріпити правила часів до WPATH, вимагаючи інтенсивної фізичної дисфорії, наполягаючи на медичному переході й часто знецінюючи всі небінарні ідентичності. По суті, трансмедикалізм — це супремасистська концепція, яка підносить бінарних транс-людей над потребами будь-якої іншої гендерної ідентичності і є спротивом розширенню трансгендерної ідентичності. Його прихильники хочуть більше ґейткіпінгу, ніж є сьогодні, виступають проти того, щоб енбі вживали трансгендерний ярлик, і воліли б, щоб менше людей отримувало лікування своєї гендерної дисфорії.

Якщо коротко, багато трансмедикалістів ненавидять те, що новому поколінню «так легко все дається», попри те, що чимало з їхніх лав і самі належать до цього покоління. Ця ідеологія зародилася серед розчарованих транс-старійшин, але відтоді поширилася й на інших бінарних людей, особливо серед молодих транс-чоловіків.

Якщо перше знайомство транс-людини з транс-темою відбувається через трансмедикаліста, це може серйозно відкинути назад її самоприйняття і заштовхнути ще глибше в шафу. Трансмеди добре відомі тим, що буквально кажуть людям: «Ні, ти не транс».

Не вір цій брехні. Це тактика цькування, навмисно створена, щоб ґазлайтити людей і знецінювати їхній біль заради власного задоволення.

Існують споріднені шкідливі уявлення, які транс-людина може засвоїти і які обертаються довкола сприйняття переходу як переліку обов’язкових дій. Одне з таких — переконання, що людина не повинна очікувати, що до неї звертатимуться відповідно до її гендеру, ані навіть скаржитися на місгендеринг, доки вона не змінила свою гендерну позначку. Інакше кажучи, юридично зумовлена повага до займенників, або транслегалізм. Зміна гендерної позначки буває не лише складним і тривалим процесом — мало того, що деякі люди не можуть дозволити собі викрити себе, домагаючись її, так ще й більшість країн узагалі не дозволяють гендерну позначку поза межами гендерної бінарності. Транслегалізм переконує людину, що вона заслуговує на місгендеринг через свої документи.

Трансвиключний реакційний фемінізм / гендерно-критичний рух / гендерний есенціалізм

Ґендерний есенціалізм — це переконання, що існують вроджені властивості людського буття, які походять від того, з якими статевими органами людина народилася. Ідеологія ТЕРФ і гендерно-критичного руху (GC) виросла з лесбійського сепаратистського руху другої хвилі фемінізму і повністю заперечує існування трансгендерної біології та небінарних ідентичностей. Цей рух здебільшого захопили праві реакціонери, расисти й гомофоби, і нині його підживлюють євангельські християнські організації.

Ці люди не зупиняться ні перед чим, аби знецінити твоє існування. Не марнуй на них ні хвилини.

Ґендерний аболіціонізм / постгендеризм

Постгендеризм — це трансгуманістична філософія, що зародилася в радикальному фемінізмі і стверджує, ніби гендер завдає більше шкоди, ніж користі, та прагне викорінити його з нашого суспільства. ТЕРФ старої школи вхопилися за гендерний аболіціонізм (GA) як обґрунтування того, чому транс-людей не повинно існувати. Ця трансвиключна фракція гендерного аболіціонізму вважає, що будь-який гендер — це конструкт і що кожен, хто почувається сильно пов’язаним із бінарним гендером, або підступно поширює гендерні стереотипи, або через необізнаність піддається системній індоктринації. Вони не вірять в існування гендерної дисфорії і намагатимуться знецінити тих, хто її переживає.

Зауваж: ідеться НЕ про транс-людей, які ідентифікують себе як постгендерні, і не про гендерний аболіціонізм як такий. Ідеться саме про те, як ТЕРФ зловживають цими концепціями.

Чи я транс?

Задовго до того, як я почала ставити під сумнів свій гендер, у мене була така собі мрія-фантазія: одна з моїх найкращих подруг підходить до мене й каже: «Та годі вже. Ти нікого не обдуриш».

Якби тоді ти спитав мене, що саме я маю на увазі під словами «ти нікого не обдуриш», я б не змогла відповісти. Глибоко в душі я знала, що це, мабуть, пов’язано з гендером, але мої вуста не змогли б скласти цих слів. Усе, що я знала, — це що я вдаю когось, ким не є, у якийсь невиразний, пасивний і ефемерний спосіб.

Коли я нарешті прийняла себе як трансжінку й почала довгий процес камінг-ауту, усе, чого мені хотілося, — щоб хтось сказав мені, що вже й так усе знав. «Я така рада, що ти це зрозуміла, — хотіла я почути захоплене. — Я знаю правду вже багато років. Це ж було так очевидно. Не розумію, як хтось узагалі міг думати, що ти хлопець. Я така рада, що тепер ти нарешті житимеш як справжня ти».

Але ніхто мені такого так і не сказав. Мій камінг-аут пройшов успішно, і більшість друзів мене підтримали, та я так і не отримала тієї зовнішньої підтримки, якої так прагнула. Друзі та рідні прийняли мене як транс, бо я сказала їм, що я транс. Вони не помічали, що останні два десятиліття я носила погано припасований костюм чоловіка, якого ледь чи й існувало.

---

Моя добра подруга Лілі вигадала вислів «Первинна директива яйця» (Egg Prime Directive), щоб описати той факт, що транс-люди мають негласну домовленість не казати тим, хто ставить під сумнів свій гендер, чи є вони транс. («Яйце» (egg) — спільнотний термін для людини, яка ще не усвідомила, що вона транс.)

Коли людині просто кажуть, що вона транс, це відкриває простір для заперечення; це активує захисні механізми, вибудувані інтерналізованою трансфобією, і з великою ймовірністю заштовхує її ще глибше в шафу, а то й робить її відверто трансфобною. Та навіть коли цього не стається, це лишає підґрунтя для того, щоб її власна підсвідомість відкинула дисфорію, заявивши, що нею просто маніпулювали чи її обманули. Набагато ефективніша стратегія — розповідати про власний досвід дисфорії, щоб людина побачила спільне й дійшла власного висновку про свій гендер. Цей кодекс не забороняє допомагати людині досліджувати свій гендер; він забороняє призначати їй гендер. Або, якщо коротше: нікому не можна розповісти, що таке Матриця. Її треба побачити самому.

Я певна, що десь є транс-люди, які не дотримуються Первинної директиви яйця, але я таких не зустрічала. Це одна з небагатьох речей, що, здається, об’єднують усю транс-спільноту, мене зокрема. Хоч я й хотіла власної зовнішньої підтримки понад усе, тепер я бачу, що справжнє прийняття могло прийти лише зсередини. Єдина людина, яка може сказати тобі, що ти транс, — це ти сам_а.

Парадокс у тому, що більшість транс-людей у шафі геть не вміють довіряти своєму внутрішньому голосу. Коли все життя проводиш із настирливим розривом між тим, якою тебе бачить світ, і тим, якою ти бачиш себе, стає простіше покладатися на інших, щоб вони сказали тобі, «хто ти насправді». Навіть якщо глибоко в душі ти знаєш, що всі люди в твоєму житті проґавлюють якийсь фундаментальний факт про твою ідентичність, майже неможливо не дослухатися до інших більше, ніж до себе.

Тож моя мета сьогодні — дати тобі частину тієї інформації та тих внутрішніх рамок, що допомогли мені прийняти себе. Я не можу сказати тобі, транс ти чи ні, але можу вказати на стежку, якою ти, можливо, зумієш пройти сам_а. Я не можу дати відповідей, але можу спробувати дати правильні запитання.

Як завжди, прошу зрозуміти, що я не маю фахової підготовки з гендерної терапії. Я просто пишу це з власних аматорських досліджень і особистого досвіду — переважно зі свого шляху та розмов, які я мала з іншими трансжінками й людьми в пошуку себе. Май на увазі, що я підходжу до цього з перспективи доволі бінарної трансжінки, яка здійснила перехід на початку свого четвертого десятка, а отже я досі сліпа до значної частини транс-досвіду. Для трансмаскулінних і небінарних людей, як і для багатьох інших трансжінок, усе інакше. Це не претендує на універсальний експертний путівник — це просто найкраще, що я можу дати тобі зараз.

Зваж, що більшість цис-людей не дуже багато думають про свій гендер

Якщо ти вже на тому етапі, коли ставиш свій гендер під сумнів, — навіть якщо це лише означає вбити в пошук «чи я транс?» і захряснути ноутбук ще до того, як з’явиться результат, — вітаю: ти вже подумав_ла про свій гендер більше, ніж більшість цис-людей подумають за все своє життя.

Я питала багатьох своїх цис-друзів, чи серйозно вони колись задумувалися над своєю гендерною ідентичністю, і в дев’яти випадках з десяти — ні. Цис-люди не замислюються постійно над тим, як це — бути дівчиною. Вони не мріяли наяву про те, як було б гарно прокинутися в іншому тілі. Їхнє серце не калатає, коли вони думають про фільми про обмін тілами. Дехто з них, можливо, й уявляв, як це — бути в тілі іншого гендеру, ніж той, що йому призначили при народженні, але ці уявні експерименти були короткими й суто інтелектуальними.

Там немає жодної енергії. Не для них. Якщо ти відчуваєш якусь дивну енергію, коли думаєш про гендер, це, ймовірно, щось та й означає.

Зваж, що більшості цис-людей насправді подобається бути тим гендером, який їм призначили при народженні

Спершу мені було важко в це повірити, але цис-людям насправді подобається їхній гендер! Цис-чоловікам подобається бути чоловіками, а цис-жінкам — бути жінками. Вони не мріють таємно, щоб народитися представником «протилежного» гендеру, чи безгендерною істотою, чи ще кимось. Як ми вже з’ясували, вони взагалі не дуже багато думають про свій гендер.

Тут, звісно, є складнощі. Чимало цис-чоловіків вважають токсичну маскулінність задушливою й жахливою і свідомо відкидають проблемні соціальні аспекти свого гендеру. Чимало жінок глибоко обурені мізогінією, патріархатом і тиранією класичних гендерних ролей. «Подобатися бути чоловіком» не конче означає обожнювати необхідність тримати емоції в собі в усіх ситуаціях поза НФЛ, а «подобатися бути жінкою» рідко означає, що ти любиш, коли тебе принижують колеги-чоловіки чи постійно питають: «То коли вже весілля?».

Та коли продертися крізь усе це? Цис-людям усе одно подобається їхній гендер. Вони, може, й хотіли б, щоб певні аспекти того, як їхній гендер відіграється в суспільстві, були іншими, але вони все одно обрали б залишити собі призначений гендер, якби обмін був на столі переговорів. На жаль, багато транс-людей у шафі чують, як цис-люди скаржаться на прикрі й проблемні аспекти свого гендеру, і припускають, що всі мають таку саму легку неприязнь до свого гендеру, як вони самі.

Транс-люди в шафі також припускають, що «я не ненавиджу бути чоловіком» — це те саме, що «мені подобається бути чоловіком». Я не можу й порахувати, скільки таких дівчат у пошуку себе кажуть мені якийсь варіант фрази «я не можу бути транс, бо я не ненавиджу бути чоловіком», а тоді переходять до опису незліченних дрібниць, які їм не подобаються в тому, що їх бачать чоловіком, — наче їхній гендер це пара мокрих шкарпеток, які вони ніяк не можуть зняти.

Можливо, тебе здивує, що я теж не ненавиділа активно те, що мене бачать чоловіком, ще до того, як прийняла себе. Те, що мене сприймали хлопцем, не було для мене постійним джерелом страждання. Воно просто… було тим, ким я, очевидно, була, тож я навчилася якось із цим жити. Багато людей вірять, що бути транс можна лише тоді, коли тобі активно болить, що тебе бачать чоловіком, але це конкретне відчуття зазвичай не приходить, доки ти не почнеш переходу й нарешті не дізнаєшся, ким ти є насправді. До прийняття себе твої стосунки з гендером, призначеним при народженні, радше відчуваються як роз’єднаність, аніж як страждання.

Я також не можу й порахувати, скільки разів я чула, як трансжінки в шафі кажуть щось на кшталт: «ну, я не ненавиджу бути чоловіком, а чоловіки мають купу інституційних привілеїв. Не думаю, що я обрала б бути жінкою, навіть якби могла, бо не хотіла б відмовлятися від свого чоловічого привілею». Чоловічий привілей, звісно, реальна річ, але це не нагорода, яку чоловіки отримують за те, що мусять терпіти вічний дискомфорт чоловічого буття. Чоловікам подобається бути чоловіками, і їм усе одно подобалося б бути чоловіками без своїх соціальних привілеїв. Якщо єдине, що тобі подобається в маскулінності, — це чоловічий привілей, це, ймовірно, щось та й означає.

Зваж, що гендерна дисфорія має інший вигляд у трансжінок, які ще не прийняли себе

Багато років я думала, що не можу бути транс, бо я не переживала гендерної дисфорії. Я страшенно помилялася.

Однією з причин, чому я не усвідомлювала, що переживаю дисфорію, була та сама, чому риби не знають, що вони плавають у воді, — таким моє життя було завжди, тож я думала, що бути дисфоричною весь час — це нормальна людська поведінка. Я знала, що я якась сумна й не на жарт дивна, і знала, що мій досвід маскулінності був принаймні трохи гендерно-неконформним, але я мала справу з болем дисфорії щодня, не маючи й гадки, що насправді коїться. Хоч би як погано я почувалася, я завжди могла придумати достатньо добре пояснення, що не мало нічого спільного з гендером.

Інша проблема в тому, що гендерна дисфорія виявляється інакше в трансжінок до прийняття себе, ніж після. Я завжди думала, що гендерна дисфорія — це той розпач, який охоплює, коли дивишся в дзеркало й бачиш хлопця, що дивиться на тебе у відповідь, замість дівчини, але такого відчуття я насправді не мала, доки не почала перехід. Не можна засмутитися через те, що не бачиш дівчини в дзеркалі, доки не усвідомиш, що ти дівчина!

До того дисфорія виявляється десятками інших, набагато тонших способів. Я писала про свій досвід дисфорії до прийняття себе тут, у тексті, який став моїм найпопулярнішим есеєм за весь час. (стаття англійською) Дуже раджу прочитати його повністю, якщо ти ставиш свій гендер під сумнів.

Зваж нульову гіпотеЦис

У математиці нульова гіпотеза — це щось, що загалом вважають істинним, доки не доведено протилежне. Це припущення за замовчуванням, як-от «невинний, доки не доведено вину». Якщо ти збираєшся, наприклад, засудити когось за вбивство, непрямих доказів просто не вистачить. Зазвичай потрібен переконливий фізичний доказ, чи зізнання, чи якась інша очевидна ознака вини.

Ця чудова стаття Наталі Рід (стаття англійською) доводить, що цисгендерність (не транс) трактується нашим суспільством як нульова гіпотеза. Усі ми вважаємося своїм призначеним при народженні гендером, і ми відчуваємо, ніби нам потрібні переконливі докази, щоб підтвердити свою транс-сутність. Інакше ми й далі припускаємо, що ми цис.

У великій схемі речей це має сенс, бо в світі, ймовірно, більше цис-людей, ніж транс. Утім, як ми вже обговорювали, більшість людей, яким комфортно зі своєю гендерною ідентичністю, не займаються таким самопитанням. Якщо ти дійшов_ла до цього етапу самопізнання, є досить велика ймовірність, що ти не цілком цис.

Нульова гіпотеЦис ставить просте й дієве запитання: щойно ти прибереш палець з шальки терезів, наскільки ймовірно, що ти транс? Якщо ти даси однакову вагу двом гіпотезам — «я цис» і «я транс» — і перестанеш вимагати, щоб транс-сутність несла весь тягар доказів, що відчувається правильним для тебе? Якщо ти почнеш шукати докази цис-буття так само, як шукаєш докази транс-буття, уся ілюзія часом може просто розсипатися.

Зваж, що якщо ти хочеш бути дівчиною/хлопцем, то ти вже дівчина/хлопець

Усе справді так просто. Чоловіки хочуть бути чоловіками, а жінки хочуть бути жінками. Якщо ти хочеш бути чоловіком, то ти чоловік. Якщо ти хочеш бути жінкою, то ти жінка. Якщо ти не хочеш бути ні тим, ні іншим, або хочеш бути обома, або хочеш бути жінкою іноді й чоловіком в інший час, то ти, ймовірно, якийсь різновид гендерфлюїдної чи небінарної особи.

«Але ж не можна просто… взяти й зробити це!» — чую я твоє заперечення. Але ти абсолютно точно можеш просто взяти й зробити це. Власне, це, по суті, єдине-єдине питання, на яке тобі справді треба відповісти самому. Якщо ти хочеш бути дівчиною, а завжди думала про себе як про хлопця, то тобі, ймовірно, буде щасливіше жити як дівчина. Принаймні варто зробити кілька кроків, аби побачити, чи принесе перехід щастя, чи не так?

Зваж, що сумніви в собі не скасовують твоєї можливої транс-сутності

Багато років — навіть десятиліть — я «знала», що я не транс, бо «справжні» транс-люди нібито мають непохитну впевненість у власній ідентичності. Я інтерналізувала цей вигаданий образ юної трансжінки, яка вимагає, щоб усі ставилися до неї як до жінки, якою вона є, зухвалої перед обличчям гноблення.

Ось як це — бути транс, думала я: хоробрість, відвага й абсолютна, непохитна впевненість у своїй ідентичності. Це була не я, тож я не могла бути транс!

Як виявляється, дуже мало реальних транс-людей почуваються так до переходу. Натомість майже всі ми починаємо свій шлях, поглинуті сумнівами в собі. Та непохитна впевненість зазвичай таки приходить із часом, але на це можуть піти місяці чи роки прийняття себе, а також (принаймні в моєму випадку) додаткова підтримка у формі гормональної терапії та соціального переходу.

Та на початку майже всі ми відчуваємо, що наш гендер — це заплутаний безлад. Ми відчуваємо, що ніяк не можемо бути «достатньо транс», щоб претендувати на квір-ідентичність, і вже точно не почуваємося достатньо транс, щоб здійснити перехід. Ми хвилюємося, що ухвалюємо хибне рішення, що ми перебільшуємо, що крок за межі нашого маленького кокона самозбереження ризикує стати найбільшою помилкою, яку ми тільки могли б зробити в житті.

Якщо ти відчуваєш усе це — ти в хорошій компанії. Моя терапевтка навіть жартує, що питання «чи я достатньо транс?» настільки поширене, що це практично симптом того, що ти транс. Не можна розібратися у своїй гендерній ідентичності, не ставлячи її під сумнів, і сумніви в собі — нормальна частина цього процесу.

Зваж, що твій транс-шлях може не вписуватися в усталений, популярний наратив

Поп-культура, по суті, вирішила, що є лише одна трансфемінна історія, варта розповіді. Це історія юної транс-дівчинки, яка усвідомлює свою ідентичність у дуже ранньому віці. Уже в дитинстві її тягне до ляльок і чаювань. Вона приміряє сукні старшої сестри й випрошує в мами купити їй косметику та прикраси. До того ж вона майже завжди й виглядає як дівчинка — жіночні риси обличчя, невисокий зріст, худорлява й андрогінна. Якщо вона не здійснить переходу в дитинстві чи підлітковому віці, то все одно якось дотягне до дорослості, все ще виглядаючи більш-менш як жінка. Вона постійно вдягається в жіноче й, можливо, навіть є драг-квін. Вона також, імовірно, відчуває потяг до чоловіків і, можливо, попрацювала якийсь час секс-працівницею.

Це слушний і поширений транс-наратив. Я знаю багато дівчат, які пережили деякі чи всі ці шаблони. Адже недарма ж цю історію розповідають знову і знову.

І все ж переважна більшість трансжінок, яких я знаю, геть не такі. Багато з них мали класично чоловіче дитинство, з іграшковими машинками, відеоіграми й бластерами NERF. Багато з них ніколи не вдягалися в жіноче й відчували певну відразу до драг-культури. Багато з них росли з великими тілами, широкими плечима й густими бородами. Багатьох із них узагалі не вабить до чоловіків, тоді як інші бі- чи пансексуальні. Багато з них почали серйозно ставити свій гендер під сумнів лише наприкінці свого третього чи на початку четвертого десятка. У багатьох немає жодних «ознак» транс-буття в минулому. Вони просто все життя приймали те, що вони чоловіки, та й по тому. Доки не перестали.

Це поширений транс-наратив, але про нього майже ніхто не говорить. Трансжінки, як-от я, по-справжньому почали відкриватися й розповідати свої історії лише в останні кілька років. А до того? Єдина історія, яку ти чув, — та, що я описала вище. Ось чому той транс-наратив здається «правильним», а цей — «неправильним».

Але дівчат, як ми, неймовірно багато. Це наукове дослідження від 2003 року (стаття англійською; попередження про застарілу лексику, якщо читатимеш) описує спостереження дослідниці, яка десятиліттями працювала з трансжінками. За її досвідом, є три виразні групи трансжінок, дві з яких ідуть шляхом «я завжди це знала», що я описала вище, а одна — ні. За її словами, трансжінки «третьої групи» мають класично чоловіче дитинство, схильні не виявляти звичних ознак транс-буття й схильні робити камінг-аут пізніше в житті. Хоч деякі з них і вдягаються в жіноче, багато хто ні, обираючи давати раду своїй дисфорії тоншими й внутрішнішими способами. Не можу описати, наскільки підтриманою я почувалася, читаючи цю працю під час свого етапу самопитання й усвідомлюючи, що там, у світі, є стільки інших трансжінок, точнісінько таких, як я.

Я також вірю, що більше трансжінок, як ми, відкриваються нині тому, що зараз набагато більше репрезентації й набагато більше ресурсів. У 1991-му, 2001-му, навіть у 2011-му шлях до переходу був набагато складнішим, і більшість людей не знали жодної відкритої транс-особи. У такому світі перехід обирали лише ті, для кого не зробити цього було просто-таки неможливо.

У 2021 році тут не лише легше ставити свій гендер під сумнів; легше отримати доступ до транс-спільнот, гормонів та інших украй важливих ресурсів. Якби я народилася на тридцять років раніше, я, можливо, взагалі не здійснила б переходу. Якби я народилася на тридцять років пізніше, я, ймовірно, здійснила б його ще підліткою. Не переймайся тим, чи ти «завжди це знав_ла», якщо це вперше в житті, коли в тебе є свобода й ресурси, щоб по-справжньому поставити собі це питання.

Зваж, що те, що утримує тебе від прийняття себе, може не мати нічого спільного з твоєю ідентичністю

Щоразу, коли я розмовляю з трансжінкою в пошуку себе, розмова зрештою повертає до перешкод, з якими вона може зіткнутися, якщо обере перехід. «Я хвилююся, що я надто висока/велика/волохата/негарна, щоб здійснити перехід» — доволі поширений страх. «Я хвилююся, що рідні зречуться мене / партнер_ка мене покине» — ще одна тривога, яку я чую часто. Інші дівчата дуже хвилюються за кар’єру, освіту чи ситуацію в коледжі. Багато хто боїться, що просто не потягне медичних рахунків за HRT чи транс-операції.

Усі — усі — сумніваються, що мають достатньо сили духу, щоб упоратися із соціальним переходом. Камінг-аут перед друзями, носіння жіночого одягу, зіткнення з трансфобією… це жахливий безлад, особливо для трансжінок у шафі, які зазвичай і так почуваються доволі бідними на стійкість. Усе це може здаватися хронічно нездоланним.

Ці страхи часто виявляються у формі самогейткіпінгу. «Я боюся, що ніколи не буду гарною дівчиною» перетворюється на «я не можу бути транс, бо що, як я буду недостатньо гарною після переходу?». У вакуумі це здається трохи безглуздим, але транс-дівчата до прийняття себе іноді готові на що завгодно, аби переконати себе, що вони насправді не транс. Я точно думала, що я не транс, бо просто не могла уявити, що насправді приймаю HRT і щодня вдягаюся як жінка. Це було те, що роблять хоробрі люди, а не такі, як я, тож я не могла бути транс!

Чому ми так робимо із собою? Думаю, уся справа в самозахисті. Ми знаємо, що перехід неймовірно складний, тож пробуємо буквально все інше на світі, перш ніж узагалі готові почати дивитися в обличчя питанню «чи я транс?». У нас розвиваються дуже сильні самозахисні голоси, що люто опираються правді, бо тоді нам не доводиться хвилюватися через жах того, що буде далі.

Але ось у чому річ: навіть якщо ти транс, тобі насправді не обов’язково щось із цим робити. Хоч я й дуже раджу здійснити перехід, цілком можливо прийняти себе, а тоді просто… нічого не робити. Залиш своє ім’я, свої займенники, своє життя таким, яким воно є. Або можеш просто змінити кілька речей і насолоджуватися тими маленькими спалахами гендерної ейфорії там, де зможеш.

Важливо пам’ятати, що правда твоєї ідентичності окрема від усіх надій і страхів, що ти маєш щодо переходу. Якщо ти дівчина всередині, не має значення, як ти виглядаєш. Не має значення, що думає про тебе твоя сім’я. Не має значення, чи маєш ти засоби чи навіть бажання здійснювати медичний перехід. Ідентичність — це річ ментальна й духовна, окрема від усього цього. Якщо ти дівчина, то ти дівчина.

Тож почни з цього. З’ясуй, ким ти Є, незалежно від того, що ти із цим робиш.

Щоразу, коли я розмовляю з трансжінкою в пошуку себе, яка застрягла на цьому, я завжди намагаюся винести за дужки ці соціальні чинники якомога повніше. Я ставлю гіпотетичні запитання на кшталт такого:

Тобі дають чарівну кнопку, яка назавжди змінить твій гендер, давши тобі тіло «протилежного гендеру», рівноцінне твоєму за віком, формою й привабливістю. Якщо ти натиснеш кнопку, усі в твоєму житті завжди знатимуть тебе як дівчину. Вони приймуть тебе негайно. Ти не втратиш ні партнера_ку, ні роботу, ні сім’ю. Натиснеш?

До речі, цис-люди навіть не розглядали б можливості натиснути цю кнопку. Якщо ти глибоко в душі знаєш, що натиснув_ла б, але все ще боїшся прийняти себе як транс, то твоє каменем спотикання, ймовірно, радше твій страх переходу, аніж твоя справжня ідентичність.

Зваж, що це рідко «просто фетиш»

Я не можу й порахувати, скільки транс-людей — зокрема я — почали досліджувати свої гендерні відчуття в царині сексуальних фантазій.

Є багато різних способів, якими це виявляється: гендерні ігри з партнер_ками, насолода від малюнків на тему трансформації, читання історій про хлопців, яких перетворюють на дівчат, або рольові ігри з фантазіями про гендерну трансформацію з партнер_ками на онлайн-форумах чи в месенджерах. Цього добра так багато довкола, і чимало людей, яким воно подобається, — це трансжінки в шафі, якою була я.

Це цілком логічно, якщо подумати. Секс — одна з небагатьох царин людського досвіду, де безпечно досліджувати гендер, не зіштовхуючись із більшими питаннями про ідентичність. Цілком можливо розділяти ці дві речі в голові роками, роками й роками. Ти просто чоловік, який іноді любить пофантазувати про те, як його перетворюють на жінку. Це ж не означає, що ти транс!

На жаль, дослідження гендеру в такий спосіб насправді може зробити прийняття себе складнішим для багатьох трансжінок. Хоч я й вважала такі сексуальні дослідження абсолютно необхідними в дні до прийняття себе, це також означало, що я могла списувати свої настирливі гендерні думки чи мрії наяву на «просто фетиш». Я ставилася до них як до чогось прихованого й ганебного, замість того щоб дослідити глибше.

Це питання ще більше ускладнюється терміном «автогінефілія» — фейковою трансфобною «теорією», висунутою схибленим психологом на ім’я Рей Бланшар. Автогінефілія стверджує, що багато людей, які самоідентифікуються як трансжінки, насправді зовсім не жінки, а натомість моторошні чоловіки, яких збуджує ідея бути жінкою чи мати вагіну. За Бланшаром, увесь їхній перехід — це просто складна фетишна гра, у яку вони змушують увесь світ грати.

Хочу одразу прояснити: автогінефілія — це маячня. Її розвінчували справжні науковці й дослідники багато-багато разів. (стаття англійською) Уся суть цієї теорії, наскільки я можу судити, полягала в тому, щоб спробувати змусити цис-людей дивитися на трансжінок як на чоловіків — сексуальних хижаків. На щастя, більшість цис-людей так не вважають, і більшість із них взагалі не чули ні про Бланшара, ні про автогінефілію.

На жаль, чимало трансжінок у шафі натрапляють на це добро, поки ставлять себе під сумнів, і думають: «о, може, у мене просто автогінефілія? Може, я насправді не транс». Це подвійно справедливо для трансжінок, які провели багато часу, виражаючи свої гендерні відчуття в сексуальних просторах, особливо якщо вони відчувають сексуальне збудження від ідеї стати жінкою.

Хоч це відчуття збудження надто складне, щоб повністю його розкласти в цьому крихітному розділі набагато довшого есею, я скажу, що це відчуття дуже поширене на ранніх етапах, але воно схильне згасати в міру того, як просувається твій перехід. Частково це пов’язано з тим, що якщо достатньо довго прив’язувати гендерну ейфорію до сексуального збудження, то одне почне частково виражатися через інше. Частково це також пов’язано з тим, що коли тебе бачать твоїм справжнім гендером або коли ти переживаєш сексуальну насолоду як свій справжній гендер, це відчувається до біса чудово. Хай там як, це не «просто фетиш», якщо твої відчуття глибші за чисте сексуальне збудження.

Зваж широку парасольку транс-ідентичностей

Якщо ти не провів_ла багато часу у спільноті з відкрито квір-людьми, ти, можливо, не до кінця усвідомив_ла, наскільки багато є різних способів і переживати, і виражати свій гендер.

Ширший світ змушує здаватися, ніби коробка «чоловік» і коробка «жінка» — це дві геть різні речі з величезною прірвою порожнечі між ними, але це насправді не так. Є приблизно нескінченна кількість способів виражати гендер, як усередині цих коробок, так і поза ними, і твій гендер може бути десь у тому невизначеному просторі. Я доволі бінарна трансжінка, і мені подобається бути всередині дівочої коробки, але моє уявлення про гендер, як і те, як я обираю його виражати, часто геть інакші, ніж в інших людей, які теж у дівочій коробці.

Немає правильного способу бути транс. Деякі транс-люди змінюють своє вираження, але не змінюють займенників. Деякі транс-люди змінюють ім’я та займенники, але не змінюють вираження. Деяким транс-людям нормально жити як їхній призначений при народженні гендер, доки вони знають, хто вони всередині.

Багато транс-людей не обирають гендерно-стверджувальних операцій чи гормонів. Багато транс-людей використовують різні імена й різні займенники залежно від того, як вони хотіли б, щоб їх бачили в тій чи іншій ситуації. Багато транс-людей просто вибудовують стосунки з гендером, трохи скошені відносно циснормативності, втикають свій прапорець — і на тому край.

Багато транс-людей вирушають у перехід в один спосіб, а зрештою усвідомлюють, що їхня ідентичність краще збігається з чимось, чого вони й уявити не могли, коли їхній процес тільки починався.

Усе це слушно, і моя мета, включивши все це сюди, — зняти тиск. Складніше прийняти себе як транс, якщо відчуваєш, що прийняття себе прийде з цілим новим набором нездійсненних очікувань. Насправді ж одна з великих радощів транс-буття — усвідомити, що ти насправді вільн_а від усіх цих вузьких уявлень про те, чим гендер може й не може бути.

Хай би що ти вирішив_ла про свій гендер, важливо бути вірним собі. Це звучить банально, але дати собі дозвіл бути чесним щодо того, що приносить і не приносить тобі радість у сенсі гендеру та гендерного вираження, може бути відверто радикальним актом. Ця подорож може привести тебе до більшого комфорту в призначеному при народженні гендері, чи до якоїсь небінарної чи гендерфлюїдної ідентичності, чи, можливо, ти прийдеш сюди до мене, у дівочу коробку (у нас є капкейки!).

Хай би що ти обрав_ла, роби це тому, що це допомагає тобі почуватися більше собою.

Зваж, що перехід — це менше про відкриття єдиної метафізичної істини й більше про те, щоб робити те, що робить тебе щасливою

Один камінь спотикання, на який я часто натрапляю, коли розмовляю з трансжінками в пошуку себе, — те, що вони паралізували себе страхом і не готові діяти, доки не розв’яжуть рівняння в самій своїй серцевині й повністю, цілком не приймуть, що вони, поза всяким сумнівом, на 100% транс.

На жаль, це практично неможливо зробити, особливо ще до того, як ти зробив_ла бодай якісь кроки до ствердження свого гендеру. Немає аналізу крові чи сканування мозку, що могли б підтвердити транс-сутність, тож у тебе ніколи не буде однозначного доказу. Я не можу й порахувати, скільки дівчат писали мені за тижні чи місяці після початку прийняття себе й казали щось на кшталт: «гей, а в мене сьогодні був хороший день у презентації як чоловік. Це означає, що я насправді не транс?».

(Відповідаю: ні! У мене була купа хороших днів у хлопчачому режимі. Я все одно дівчина.)

З огляду на це варто пам’ятати, що ти не головоломка, яку треба розв’язати. Тобі не треба виконувати точну таксономічну класифікацію власного гендеру. Ти просто людина зі своїм власним складним набором потреб, бажань, мрій, цілей, страхів, тригерів і цілою купою всього іншого. Ти суперечлива, складна, нелогічна істота, яка вміщає в собі неосяжне розмаїття.

Це трохи лячно, але, сподіваюся, ще й трохи звільняє. Немає «правильного» розкладу для твого переходу. Немає переліку речей, які ти абсолютно мусиш зробити. Можеш залишити своє ім’я або змінити його. Можеш зробити операцію з підтвердження статі, а можеш залишити те, що маєш. Можеш носити сукні щодня, а можеш залишити їх усі мені. Деякі транс-леді вдягаються як жінки відтоді, як доросли до того, щоб самим купувати одяг, а я жодного разу не вдягла повного фемного образу, доки вже не була три місяці на HRT. Немає жодних правил. Усі вони вигадані людьми, які померли сотні років тому.

Тобі також не обов’язково на щось одразу зважуватися. Перехід — це не один велетенський стрибок у безодню; це низка маленьких, добровільних кроків. Усі ранні кроки легко оборотні, і тобі ніколи не доведеться робити нічого, що, на твою думку, не зробить твоє життя кращим. Якщо триматимеш погляд на своїх ногах, перетнеш прірву, не встигнувши й помітити.

Я люблю радити людям, які ставлять свій гендер під сумнів, обрати одну-дві маленькі речі й спробувати їх, замість того щоб цілий день застрягати в голові, чекаючи, доки з’явиться більше доказів. Поголи руки, ноги чи груди. Купи лак для нігтів. Придбай якусь жіночу річ. Заведи «альт»-акаунт у соцмережах із жіночим ім’ям і займенниками вона/її та взаємодій із цифровим світом як дівчина. Скажи одному-двом друзям, яким довіряєш, що ти ставиш свій гендер під сумнів, і попроси їх кликати тебе іншим ім’ям/займенниками наодинці, щоб відчути, як це. Навіть перші кілька місяців HRT легко обернути назад, якщо хочеш побачити, як працює твій розум на естрогені.

Хоч деякі з цих кроків, імовірно, змусять тебе почуватися пригніченою — та що там, ти можеш почуватися пригніченою, просто думаючи про них, — ти також можеш відчути кілька спалахів абсолютного блаженства десь у процесі. Маленькі миті «о, о, О, мені це подобається, це відчувається добре!!».

Це гендерна ейфорія, і це ознака того, що ти просуваєшся в правильному напрямку. Якщо ти підеш за цими відчуттями, куди б вони тебе не повели, я гарантую тобі, що це приведе до такого щастя й такої радості.

Як діагностують гендерну дисфорію?

Цей розділ зосередиться на діагностичних критеріях з «Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів», п’яте видання (DSM-5), виданого Американською психіатричною асоціацією. Я зупиняюся саме на цьому стандарті тому, що, ну, іншого по суті ні в кого немає. Національна служба охорони здоров’я Великої Британії фактично повторює DSM від APA. Інші країни мають власні місцеві стандарти, але всі вони або дуже схожі, або значно застаріліші.

Стандарти допомоги WPATH (WPATH SoC) описують, як виявляється гендерна дисфорія, але не визначають чітких діагностичних критеріїв, натомість залишаючи це на розсуд окремих фахівців із психічного здоров’я, щоб ті ставили власні діагнози. Загалом вони обстоюють підхід: якщо пацієнт здоровий тілом і розумом і каже, що має гендерну дисфорію, йому слід вірити. Ключова частина тут — «здоровий тілом і розумом»; на фахівця з психічного здоров’я покладено обов’язок належно переконатися, що немає інших станів, які могли б змушувати пацієнта так вважати.

Або, кажучи прямо, WPATH каже: якщо ти вважаєш, що ти транс, то ти транс. Саме таку позицію перейняла й більшість спільноти. Доки ти віриш, що твій гендер не відповідає тому, який тобі призначили при народженні, ти трансгендерна особа. Проте страхові компанії не надто радо ставляться до самодіагностики, тож ось критерії, визначені в DSM-5 для діагностування гендерної дисфорії.

Примітка Це критерії для дітей. Для підлітків і дорослих існує інший набір критеріїв. Обидва набори також можна знайти тут. Я також трохи змінила формулювання, бо офіційні критерії бінарно-центричні.

Щоб ліцензований фахівець із психічного здоров’я діагностував дорослому гендерну дисфорію, той має відповідати двом із цих шести критеріїв і переживати їх довше ніж шість місяців.

• Виражена невідповідність між пережитим/виражуваним гендером людини та її первинними та/або вторинними статевими ознаками

  Те, як людина бачить світ і взаємодіє з ним, не збігається з тим, як це зазвичай очікують від когось того гендеру, який їй призначили при народженні. Під цей опис підпадає дуже широкий спектр рис. Це може бути те, як людина взаємодіє з іншими, як говорить, які хобі надає перевагу, як одягається, її мова тіла й манери, з яким гендером (чи гендерами) вона більше себе ототожнює.

• Сильне бажання позбутися своїх первинних та/або вторинних статевих ознак

• Сильне бажання мати первинні та/або вторинні статеві ознаки іншого гендеру

  Ці два добре поєднані в пару. Це фізична дисфорія, як її було визначено раніше. Людина відчуває дискомфорт через аспекти свого тіла, які є наслідком її статі при народженні.

• Сильне бажання бути іншого гендеру

• Сильне бажання, щоб до неї ставилися як до особи іншого гендеру

  Це соціальна та суспільна дисфорія. Це про те, як людина хоче взаємодіяти зі світом і хоче, щоб світ взаємодіяв з нею.

• Сильна впевненість, що людина має типові почуття та реакції іншого гендеру

  Це доволі очевидно.

Як я вже казала, для офіційного діагнозу потрібно відповідати лише двом із цих умов. Можливо, ти помітиш, що лише дві з них стосуються фізичного тіла. Цілком справжньою є ситуація, коли транс-особа переживає гендерну дисфорію, насправді не ненавидячи жодної частини свого тіла й не бажаючи змінювати жодну його частину. Фізична дисфорія — лише одна частка з багатьох речей, що ведуть до того, щоб бути трансгендерною особою.

А тепер найцікавіше. Якщо ти ідентифікуєш себе як трансгендерну особу, тобто твій гендер не збігається з бінарною статтю, призначеною тобі при народженні, ти вже відповідаєш двом із цих критеріїв! Ти маєш достатньо сильне бажання бути іншого гендеру, щоб ідентифікувати, що ти є іншого гендеру, і маєш сильну впевненість у тому, яким відчувається твій гендер, і це не той, який тобі дали при народженні.

Тож для людини буквально неможливо ідентифікувати себе як транс і не переживати гендерної дисфорії. За вимогами WPATH будь-хто може ідентифікувати себе як транс. Отже, твердження «не обов’язково мати дисфорію, щоб бути трансгендерною особою» — це логічний парадокс.

То чому ж ми досі це говоримо? Бо більшість людей не знає, що таке насправді гендерна дисфорія, і легше повторювати мантру, ніж пояснювати нюанси та тонкощі того, як виявляється гендерна дисфорія. Та ось, дивись, тепер у тебе є гарна стаття, на яку можна дати посилання, щоб допомогти людям зрозуміти.

Як лікують гендерну дисфорію?

Варіанти лікування суттєво різняться залежно від потреб конкретної людини. Кожен перехід унікальний, і немає єдиного способу його здійснити. Цей розділ — перелік можливих шляхів.

Соціальний перехід

Якщо коротко: вихід із шафи. Це просто оголошення світові, що ти трансгендерна особа. Ти повідомляєш, що хочеш користуватися новим ім’ям та/або новими займенниками — або ні; можливо, ти просто хочеш, щоб люди знали, що ти транс, і насправді не ототожнюєш себе з призначеним тобі бінарним гендером. Для деяких небінарних людей це може навіть не бути повним кроком від їхнього призначення, адже гендер — це спектр, і існує таке поняття, як «небінарний чоловік» і «небінарна жінка».

Соціальний перехід — це акт виходу з шафи, і він може зняти чимало стресу, спричиненого пригніченням себе.

Юридичний перехід

Це процес зміни твоїх юридичних документів так, щоб вони відображали твій справжній гендер. Це може відбуватися через юридичну зміну імені та гендеру за рішенням суду, через зміну позначки статі в офіційному посвідченні особи або через перевидання свідоцтв про народження та про шлюб.

Презентаційний перехід

Це зміни в тому, як ти себе подаєш, — будь то твій одяг, зачіска чи використання макіяжу. Наше суспільство сильно гендеризує всі ці речі, і зміна презентації водночас стверджує тебе для самого себе й подає оточенню сигнали про те, як ти хочеш, щоб до тебе зверталися.

Медичний перехід

Для дорослих це гормональна замісна терапія та хірургія. Для підлітків це часто означає блокатори статевого дозрівання доти, доки підліток не стане достатньо дорослим, щоб бути впевненим, який гонадний гормон він хоче мати. Для дітей до статевого дозрівання це нічого. Дозволь повторити це ще раз, бо трансфоби постійно це перекручують.

ДІТИ ДО СТАТЕВОГО ДОЗРІВАННЯ НЕ ПРОХОДЯТЬ МЕДИЧНОГО ПЕРЕХОДУ.

Хоча Американська академія педіатрії рішуче закликає до валідації та прийняття трансгендерної молоді та до уможливлення всіх інших форм переходу, вона прямо не підтримує початок лікарями ані гормональної терапії, ані блокаторів статевого дозрівання, доки дитина не досягне 2-ї стадії за шкалою Таннера.

Ба більше, жоден хірург у Сполучених Штатах не виконуватиме операції зі зміни гендеру неповнолітньому (за винятком інтерсекс-«корекцій», що є зовсім іншою проблемою, яка виходить за межі цієї статті). Дуже мало дітей мають достатньо виражені риси, щоб їх сприймали як чоловіка чи жінку без підказок, які дає презентація. Дозволити дитині змінити зачіску й одяг — це все, що потрібно, аби дитину сприймали як хлопчика чи дівчинку.

Гормональний перехід

Маскулінізувальна гормональна терапія (статеві характеристики «з жіночого в чоловіче») полягає у введенні тестостерону, зазвичай через внутрішньом’язову ін’єкцію або топічний гель. Підвищення загального рівня гонадних гормонів зазвичай спричиняє припинення овуляції, яка є джерелом більшості естрогену, що виробляється в яєчниках.

Фемінізувальна гормональна терапія (статеві характеристики «з чоловічого в жіноче») полягає у введенні естрогену, зазвичай естрадіолу, через пероральні пігулки, пластирі або регулярні ін’єкції (внутрішньом’язові чи підшкірні). Дедалі поширенішим стає й застосування імплантів повільного вивільнення. Звичною практикою є також призначення антиандрогену для блокування вироблення або засвоєння тестостерону. У Сполучених Штатах це зазвичай спіронолактон — препарат від тиску, який має побічний ефект блокування тестостерону. За межами США найпоширенішим препаратом є ципротерону ацетат — блокатор андрогенових рецепторів, якого немає в США. Лікарі можуть також призначати бікалутамід, який теж блокує андрогенові рецептори. Утім, деякі лікарі можуть просто обрати вищі дози естрадіолу, щоб змусити організм припинити вироблення тестостерону.

У підлітків блокатори статевого дозрівання можуть включати наведені вище блокатори андрогенів або (якщо це покриває страховка) застосування антигонадотропного препарату (ліків, які блокують гормони, що спричиняють вироблення естрогену й андрогену), як-от лейпроліну ацетат (укол, який роблять раз на кілька місяців) або гістреліну ацетат (щорічний імплант).

Хірургічний перехід

Трансгендерні операції зазвичай поділяють на три окремі категорії:

Нижня хірургія (модифікації геніталій):

• Фемінізувальні:

  • Орхіектомія (видалення яєчок)
  • Скротектомія (видалення тканини мошонки після орхіектомії)
  • Вазектомія (видалення сім’явивідних проток, що робиться під час орхіектомії, але може бути виконане й раніше окремо)
  • Вагінопластика (створення вагінальної порожнини)
  • Вульвопластика (створення вульви, з глибиною або без неї).

• Маскулінізувальні:

  • Гістеректомія (видалення матки й шийки матки)
  • Оофоректомія (видалення одного або обох яєчників)
  • Сальпінгектомія (видалення однієї або обох маткових труб, часто виконується разом із гістеректомією та/або оофоректомією)
  • Вагінектомія (видалення вагінальної порожнини)
  • Метоїдіопластика (процес, що перетворює збільшений після гормональної терапії клітор на пеніс)
  • Фалопластика (конструювання пеніса з пересадженої шкіри)
  • Уретропластика (подовження уретрального каналу крізь фалос)
  • Скротопластика (використання великих статевих губ і протезів яєчок для конструювання мошонки).

Фалопластика не обов’язково потребує попередньої гормональної терапії. Хоча вагінектомію, уретропластику та фалопластику зазвичай виконують одночасно, уретропластика та вагінектомія технічно не є обов’язковими для конструювання пеніса. Однак, оскільки для конструювання нової уретри зазвичай використовують вагінальну тканину, деякі хірурги не виконуватимуть уретропластику без вагінектомії.

Верхня хірургія (модифікації грудної клітки)

• Фемінізувальні:

  • Збільшення грудей за допомогою пересадки жиру або імплантів.

• Маскулінізувальні:

  • Двостороння мастектомія (видалення тканини грудей) із реконструкцією грудної клітки
  • Зменшення грудей (видалення частини жирової та грудної тканини)

Мастектомія в межах верхньої хірургії зазвичай змінює форму сосків на більш маскулінну, але деякі люди обирають повне видалення сосків.

Фемінізувальна / маскулінізувальна хірургія обличчя (модифікації черепа, хрящів і шкіри на обличчі).

Що молодша людина, то менше вона потребуватиме цих операцій, особливо якщо здійснить медичний перехід до 20 років.

• Фемінізувальні:

  • Реконтурування чола
  • Реконтурування очних западин
  • Підтяжка брів
  • Корекція лінії росту волосся
  • Блефаропластика (підтяжка мішків під очима)
  • Ринопластика (зміна форми носа)
  • Імпланти щік
  • Підтяжка губ
  • Філери для губ
  • Реконтурування щелепи
  • Хондроларингопластика (зменшення кадика)
  • Ритидектомія (підтяжка обличчя)

• Маскулінізувальні:

  • Збільшення чола
  • Збільшення щелепи
  • Збільшення підборіддя
  • Збільшення трахеї (збільшення кадика)

Інші трансфемінні операції:

• Бразильська підтяжка сідниць: жир із живота пересаджують у сідниці, щоб збільшити співвідношення стегон до талії.
• Операція з фемінізації голосу: на голосових зв’язках роблять надріз, щоб назавжди підвищити тембр.
• Операція «Попелюшка»: кістки стопи вкорочують, щоб зменшити розмір стопи. НАДЗВИЧАЙНО РИЗИКОВАНО
• Зменшення плечей: ключицю вкорочують, щоб зменшити ширину плечей. НАДЗВИЧАЙНО РИЗИКОВАНО

Що є причиною гендерної невідповідності?

Якщо казати прямо — ми не знаємо (принаймні напевно). Наука й сучасна психологія довели, що вона не спричинена вихованням; ніхто не стає трансгендерним, гендерна ідентичність є вродженою і формується ще до того, як ми залишаємо утробу. Схоже також, що іноді вона є спадковою: у трансгендерних батьків вища ймовірність мати трансгендерних дітей, і часто вони усвідомлюють це у зворотному порядку. Дитина робить камінг-аут перед батьком чи матір’ю — і це допомагає тому з батьків усвідомити, що вони теж можуть зробити камінг-аут.

Ось наука, яка, як вважається, впливає на гендерну ідентичність. Це не означає, що вона визначає гендерну ідентичність, ані що вона повністю охоплює чийсь гендер, адже стільки аспектів гендеру є культурними та соціальними. Ніщо з цього не приписує людині її ідентичність, ніщо з цього не висічено в камені.

Якщо ти бачив(-ла) «Парк Юрського періоду», то, можливо, пам’ятаєш цю сцену:

Статеві залози (ґонади) в людських ембріонів спочатку розвиваються у біпотенційному стані, тобто вони можуть стати або яєчниками, або яєчками. Ген SRY на Y-хромосомі вивільняє білок під назвою фактор, що визначає розвиток яєчок (TDF) (стаття англійською). Цей білок запускає ланцюгову реакцію з виробленням SOX9 (іншого білка), що змушує клітини ґонад формуватися у клітини Сертолі та Лейдіга, з яких складаються яєчка. Якщо TDF ніколи не виробляється або щось йому заважає, клітини ґонад формуються у клітини теки та фолікули, з яких складаються яєчники.

Щойно сформувавшись, яєчка починають виробляти сплеск тестостерону, який зазвичай починається на восьмому тижні вагітності й триває до 24-го тижня. Цей сплеск, у поєднанні з іншим гормоном із плаценти, відповідає за розвиток пеніса й калитки. Формування геніталій починається приблизно на дев’ятому тижні та стає розпізнаваним до 11-го тижня. Якщо сплеск не відбувається або тіло на нього не реагує (як, наприклад, у разі синдрому нечутливості до андрогенів), то геніталії натомість формуються у вульву, піхву та матку.

Якщо в цей процес втручається якийсь збій, ти можеш отримати «не ті деталі» — і це є результатом багатьох інтерсекс-станів. Часто це частковий розвиток, коли зовнішні геніталії формуються лише частково, але функціональні ґонади все одно присутні. Іноді дитина народжується з цілком функціональними чоловічими чи жіночими геніталіями, але з невідповідними ґонадами. Іноді білок TDF не вивільняється, і плід розвиває цілком функціональні жіночі репродуктивні органи, попри наявність Y-хромосоми.

Це відомо як синдром Свайєра, і невідома кількість жінок може мати цей стан. У 2015 році XY-жінка із синдромом Свайєра, яка народилася без яєчників, успішно виносила й народила дитину за допомогою ЕКЗ. Зазвичай синдром Свайєра призводить до повністю нефункціональних яєчників, але у 2008 році було виявлено жінку із синдромом Свайєра, яка пройшла статеве дозрівання, нормально менструювала й мала дві вагітності без сторонньої допомоги. Її стан залишався невиявленим, доки не з’ясувалося, що її донька має його теж.

Річ у тім, що переважна більшість населення ніколи не проходила тестування на генетичний каріотип, тож ми не знаємо, наскільки насправді поширені ці випадки. Як це стосується гендерної ідентичності? Що ж, той самий процес, що спричиняє диференціацію зовнішніх геніталій, відбувається й для мозку.

Розподіл мозку

Пренатальний мозок насправді починає розвиватися лише десь між 12-м і 24-м тижнями. Кора великого мозку — тонкий зовнішній шар мозку, що містить більшість того, що ми вважаємо свідомістю, — суттєво росте в ці періоди. До того структура радше нагадує риштування — базові частини нервової системи, необхідні для функціонування тіла. Первинні борозни (звивини в корі великого мозку, що збільшують площу поверхні) починають формуватися на 14-му тижні, значно пізніше, ніж розвинулися геніталії.

Багаторазово підтверджено за допомогою МРТ-досліджень, що між мозком цисгендерних чоловіків і цисгендерних жінок існують невеликі, але значущі відмінності — відмінності, які узгоджуються з гендерними ідентичностями трансгендерних людей у дослідженні. Зауваж, що це не означає, що кожен, хто має ці відмінності, матиме той гендер; гендерна ідентичність не настільки проста, але це дає докази того, що є чітка відмінність між маскулінним і фемінним мозком. Є також докази того, що мозок може мати мозаїчні поєднання цих відмінностей, що може мати місце в небінарних людей.

Зміна рівня тестостерону в плода після 11-го тижня може напряму вплинути на маскулінізацію кори великого мозку, а також на зміни в інших частинах структури мозку. Це досліджувалося знову й знову у дослідженнях дітей із призначеною жіночою статтю, які мають ВГКН (вроджена гіперплазія кори надниркових залоз) та СПНА (синдром повної нечутливості до андрогенів).

Ми виявили значущий зв'язок між фетальним тестостероном і статево-диференційованою ігровою поведінкою як у дівчат, так і в хлопців.

— Фетальний тестостерон передбачає статево-диференційовану поведінку в дитинстві в дівчат і в хлопців

Надлишок тестостерону в тілі матері протягом другого триместру може (і спричиняє) маскулінізацію мозку зовні жіночого плода, а втручання у вироблення чи засвоєння тестостерону може (і спричиняє) фемінізацію мозку зовні чоловічого плода. Це втручання також не обов’язково має зовнішнє походження. Безліч генетичних ознак може змусити мозок реагувати на тестостерон інакше.

Доволі велике дослідження трансгендерних людей, оприлюднене у 2018 році, виявило кілька ключових генів, які статистично частіше були довшими в трансгендерних жінок (довшими в сенсі наявності більшої кількості повторюваних фрагментів). Поодинці ці гени можуть не мати достатньо сильного впливу, щоб спричинити збій маскулінізації, але разом вони цілком могли б знизити здатність фетального мозку до маскулінізації. Усі ці гени передаються від батьків до дитини, що додає вагомості схильності трансгендерних батьків мати трансгендерних дітей.

Ґендер є біологічним

На жаль, західне суспільство активно перешкоджало глибшому розумінню гендеру. Стародавні цивілізації добре його розуміли, але колоніалізм стер їх з лиця землі. 100 років тому науковці в Німеччині активно вивчали трансгендерну медицину й зробили надзвичайні досягнення (стаття англійською), доки нацисти не спалили все це у 1933 році. Консервативний і фашистський тиск у наші дні перешкоджав поступу в трансгендерній охороні здоров’я за кожної можливості.

Та все ж поступ триває, і кожні кілька років ми дізнаємося трохи більше.

Що ми знаємо напевно — це не психологічний стан. Це не щось, спричинене травмою чи будь-яким зовнішнім впливом; ніщо не може зробити людину трансгендерною. Це відбувається в утробі й не є чимось, що людина може обрати, так само як не могла б обрати свою расу чи колір очей. Це не має нічого спільного із сексуальною орієнтацією, нічого спільного з кінками чи фетишами і нічого спільного із соціальними впливами з боку батьків чи однолітків. Трансгендерні діти так само тверді у своїх ідентичностях, як і цисгендерні діти.

Але ж хромосоми!!!

Більше ніж два варіанти

Існують десятки способів, у які хромосоми можуть бути значно складнішими за XX та XY. Їх називають DSD (відмінності статевого розвитку), і не всі вони призводять до інтерсекс-стану, а багато проявляються лише з початком статевого дозрівання.

• Синдром де ля Шапеля (англ.) (46,XX чоловік) виникає, коли ген SRY того з батьків, хто продукує сперматозоїди, під час сперматогенезу переходить (кросинговер) у сперматозоїд, який не несе Y-хромосоми. Коли яйцеклітина та сперматозоїд зливаються, утворюється XX-ембріон із геном SRY, унаслідок чого народжується фенотипово чоловіча дитина з двома X-хромосомами.

• Синдром Сваєра (46,XY жінка) призводить до народження фенотипово жіночої дитини з XY-хромосомами. Він є наслідком десятка різних генетичних станів, зокрема:

  • Відсутність або дефект гена SRY
  • Відсутність або дефект синтезу DHH
  • Відсутність білка SF-1 через надниркову недостатність
  • Відсутність або дефект гена CBX2, що унеможливлює каскад TDF

• XX-гонадальний дисгенез (англ.) дуже схожий на синдром Сваєра, але виникає в XX-дітей і призводить до нефункціональних яєчників.

• Синдром Тернера (45,X) призводить до народження фенотипово жіночої дитини з численними відхиленнями. Він виникає, коли від сперматозоїда не передається ні X-, ні Y-хромосома.

• Синдром Клайнфельтера (47,XXY) призводить до народження фенотипово чоловічої дитини з більш жіночними рисами. У вкрай рідкісних випадках він трапляється й у дітей, яким при народженні призначено жіночу стать (англ.), і тоді замість яєчників формуються фемінізовані яєчка.

• Синдром Клайнфельтера 48,XXXY (англ.) має подібні наслідки до синдрому Клайнфельтера 47,XXY, але з тяжчими проблемами зі здоров’ям.

• Синдром Клайнфельтера 49,XXXXY (англ.) часто є летальним, але якщо ні, то зазвичай призводить до безпліддя дитини.

• Трисомія X (англ.) (47,XXX), тетрасомія X (англ.) (48,XXXX) та пентасомія X (англ.) (49,XXXXX) — усі вони призводять до народження дитини жіночої статі, але з дедалі тяжчими проблемами зі здоров’ям.

• Синдром XXYY призводить до народження дітей чоловічої статі (через два гени SRY), які часто мають гіпогонадизм і потребують додаткового тестостерону, але в усьому іншому виглядають як типові чоловіки.

• Мозаїцизм (англ.) виникає, коли одні клітини організму мають один набір хромосом, а інші — інший, через мутацію геному під час внутрішньоутробного розвитку. Це може бути XX/XY (що дає подвійний набір геніталій), X/XY (м’якша форма синдрому Сваєра чи Тернера) або XX/XXY (м’якша форма синдрому Клайнфельтера).

• Химеризм виникає, коли два запліднені ембріони зливаються в одну зиготу, через що одна половина дитини містить один набір ДНК, а інша — інший. У результаті може народитися цілком типова людина чоловічого або жіночого фенотипу, навіть здатна мати потомство, але каріотипний аналіз показує невідповідність її фенотипу — залежно від того, з якої ділянки тіла взято зразок. У вкрай рідкісних випадках це може призвести до двох повних наборів репродуктивних органів.

• Вроджена гіперплазія кори надниркових залоз (CAH) — це маскулінізація жіночих геніталій у XX-дитини через надмірно активні надниркові залози.

• Синдром нечутливості до андрогенів (AIS) — це повна або часткова несприйнятливість до всіх андрогенів, що перешкоджає маскулінізації всіх органів, окрім яєчок, у XY-дитини. У людей з AIS зазвичай формується жіноча гендерна ідентичність, але в деяких часткових випадках вона може бути чоловічою.

• Дефіцит 5-альфа-редуктази (англ.) (5ARD) — це нездатність організму перетворювати тестостерон на дигідротестостерон (DHT), що перешкоджає маскулінізації геніталій до початку статевого дозрівання, коли в дитини раптово виростає пеніс.

• Дефіцит ароматази (англ.) спричиняє маскулінізацію дитини, яка в іншому випадку була б жіночої статі, через надлишок тестостерону (що під час вагітності може передаватися й матері).

• Надлишок ароматази (англ.) спричиняє фемінізацію дитини, яка в іншому випадку була б чоловічої статі, оскільки весь тестостерон перетворюється на естроген.

Але ж більшість людей усе одно XX або XY!!!

Біологічна стать у ендосекс-людей (неінтерсексних людей) усе одно складніша, ніж припускає спрощена модель XX/XY. Навіть якщо в когось типові хромосоми 46,XX або 46,XY, організм може змінювати те, як він використовує ДНК, не змінюючи самої послідовності ДНК. Цей процес називають епігенетикою (англ.).

Епігенетичні зміни відрізняються між хромосомами XX та XY, але вони також змінюються з віком у специфічний для статі спосіб. Тривала гендерно-стверджувальна гормональна терапія, схоже, робить деякі з цих специфічних для статі та віку змін (англ.) більш маскулінними на тестостероні або більш фемінінними на естрогені. Тож ДНК цисгендерного чоловіка використовується не так, як ДНК трансгендерної жінки на естрогені, навіть якщо обидва мають хромосоми XY, а ДНК цисгендерної жінки використовується не так, як ДНК трансгендерного чоловіка на тестостероні, навіть якщо обидві мають хромосоми XX.

Як працюють гормони

Як ми описували в розділі Причини гендерної дисфорії, ДНК кожної людини містить генетичні інструкції як для чоловічого, так і для жіночого тіла, а те, який саме набір інструкцій буде використано, залежить від того, які гормони виробляють твої гонади. Ця диференціація відбувається цілком залежно від того, чи є в тебе ген SRY, який між шостим і восьмим тижнями вагітності запускає ланцюгову реакцію, що формує яєчка замість яєчників. Від цього моменту кожна статева ознака людського тіла (первинна та вторинна) є результатом гормонів, які виробляють ці гонади.

Якщо вони виробляють естрогени (передусім естрадіол), статеві органи формуються у вульву, піхву та матку. Якщо вони виробляють андрогени (передусім тестостерон), статеві органи формуються в пеніс і калитку, зміщуючи залозу Скіна донизу та збільшуючи її до простати. Диференціація на цьому завершується аж до початку статевого дозрівання, за дев’ять-десять років, а ми всі знаємо, що робить статеве дозрівання.

Тож як це працює? Чому клітини диференціюються саме так? Що ж, перш ніж пояснити це, спершу треба пояснити поняття рецептора.

Гормональні рецептори

Найпростіше кажучи, рецептор — це як замок запалювання в автомобілі, що відмикається ключем (а в нових авто досі є запалювання з ключем?). Кожна клітина тіла має набір замків, які активують різні функції всередині цієї клітини. Вони наче перемикачі, що сигналізують клітині активувати ту чи іншу частину її генетичної послідовності. Кожен рецептор може приймати лише певні хімічні сполуки — так само як замок приймає лише певні ключі, — і різні хімічні речовини по-різному здатні повертати ключ. Одні можуть повністю завести автомобіль, тоді як інші лише переводять його в режим Accessory (живлення допоміжних систем без запуску двигуна).

Здатність хімічної речовини вписуватися в рецептор називається відносною спорідненістю до зв’язування (relational binding affinity) і вимірюється як відсоток імовірності того, що речовина зв’яжеться з рецептором, порівняно з іншою. Так, наприклад, якщо гормон B зв’язується лише в 10% випадків відносно гормону A, то кажуть, що він має 10% спорідненості до зв’язування. Так само здатність речовини повертати ключ називається трансактиваційною здатністю (transactivational ability). Сполуки, які вписуються в рецептор, але нічого не роблять, називаються антагоністами; сполуки, здатні повернути ключ, називаються агоністами. Якщо вона може повернути ключ лише трохи, її називають частковим агоністом.

Антагоністів можна уявити як вишибал у клубі. Вони стоять у дверях і не пускають усередину нікого іншого, але самі до клубу не заходять. Більшість антагоністів називають блокаторами. Це відрізняється від інгібітора — сполуки, що сповільнює хімічну реакцію, — чи від активатора, що реакцію пришвидшує. У рецепторах інгібітор знижує спроможність рецептора, через що той менш ефективно реагує на те, що з ним зв’язується, а активатор підвищує спроможність рецептора, змушуючи його реагувати сильніше, наче підсилювач.

У деяких випадках гормон може діяти як інгібітор або активатор для іншого гормону, сповільнюючи чи посилюючи активність у клітині. Наприклад, прогестерон підвищує клітинну активність, через що клітини ефективніше реагують на естрогени й андрогени, а тестостерон підвищує трансактиваційну здатність дофамінових рецепторів, тож для того самого ефекту мозку потрібно менше дофаміну.

Із чого складається гормон

Існує чотири основні види гормонів:

• Амінокислоти — як-от мелатонін (керує сном) чи тироксин (регулює метаболізм).
• Пептиди (стаття англійською) — як-от окситоцин та інсулін, що є наборами амінокислот.
• Ейкозаноїди (стаття англійською), що утворюються з ліпідів і жирних кислот та переважно впливають на імунну систему.
• Стероїди — сигнальні молекули, що їх виробляють різні внутрішні органи, аби передавати повідомлення іншим органам тіла.

Для цілей переходу саме ця остання категорія цікавить нас найбільше, адже всі статеві гормони — це стероїди. Вони поділяються на сім основних категорій:

• Андрогени
• Естрогени
• Прогестагени (стаття англійською)
• Глюкокортикоїди
• Мінералокортикоїди
• Нейростероїди (стаття англійською)
• Аміностероїди (стаття англійською)

Перші три з них цікавлять нас найбільше, коли йдеться про гормональну терапію. Зверни увагу: усі люди, незалежно від фенотипу, мають у своєму тілі певну кількість кожного з цих гормонів. На форму тіла впливає саме їхнє співвідношення.

Андрогени

Існує майже десяток різних андрогенів, але найбільше нас цікавлять тестостерон і дигідротестостерон (стаття англійською).

Тестостерон — основний маскулінізувальний гормон людського тіла; він виробляється в надниркових залозах, яєчках і яєчниках (де одразу перетворюється на естрон та естрадіол). Він наказує рости і м’язовим, і кістковим клітинам, а у вищих концентраціях сприяє більшій м’язовій масі та масивнішому скелету. Це також означає, що тестостерон критично важливий для здоров’я кісток, бо впливає на розподіл кальцію в скелеті. Тому серйозний дефіцит тестостерону може призвести до остеопорозу та крихкості кісток. Тестостерон також відіграє важливу роль у статевому потягу та лібідо, заохочуючи сексуальну поведінку в корі головного мозку.

Дигідротестостерон (DHT), що перетворюється з тестостерону в простаті, шкірі та печінці, відіграє важливу роль у розвитку чоловічих статевих органів під час статевого дозрівання, спричиняючи спонтанні ерекції та ріст волосся на обличчі й тілі. Парадоксально, але DHT також є причиною андрогенного облисіння, бо перекриває кровопостачання фолікулів на маківці (вибачте, транс-хлопці, це палиця з двома кінцями). DHT зв’язується з андрогеновими рецепторами вдесятеро сильніше за тестостерон, і саме тому для фемінізувального переходу критично важливо його усунути.

Естрогени

Існує чотири естрогени: естрадіол, естрон (стаття англійською), естріол та естетрол. Останні два виробляються лише під час вагітності й важливі для здоров’я плода, але до переходу стосунку не мають.

Естрадіол — фемінізувальний гормон, адже він є основним сигнальним гормоном для росту молочних залоз (тканини грудей) і сприяє відкладенню жиру на стегнах, бедрах, сідницях, грудях та руках, водночас перешкоджаючи відкладенню жиру на животі, тим самим формуючи округлішу фігуру. Естрадіол також стимулює посилене вироблення колагену, завдяки чому шкіра стає м’якшою, а сухожилля та зв’язки — гнучкішими.

Роль естрону в організмі довго лишалася своєрідною загадкою для медичних досліджень, адже він має значно нижчу спорідненість до зв’язування порівняно з естрадіолом (0.6%) та дуже низьку трансактиваційну здатність (4%). Здається, ніби цей гормон нічого не робить: він просто перебуває в кровотоці. Проте він має унікальну здатність перетворюватися на естрадіол і назад за допомогою групи ферментів під назвою 17β-HSD (стаття англійською), що ідеально пасує до ролі своєрідної естрогенової батареї всередині тіла.

Нові дослідження починають свідчити, що тіло може регулювати загальний рівень естрадіолу, вивільняючи HSD17B1, щоб перетворити естрадіол на естрон, і вивільняючи HSD17B2, щоб перетворити його назад, — але це дуже рання робота. Обидва ферменти виробляються в тканині грудей і можуть відігравати роль у виникненні циклічних симптомів, схожих на менструальні, в естрогенних людей, які не мають яєчників, — як-от трансгендерні жінки.

Прогестагени

Основний прогестаген — прогестерон, що відіграє в організмі численні ролі та, як з’ясувалося, є важливим компонентом фемінізувальної гормональної терапії.

Одна з найбільших ролей прогестагенового рецептора — регуляція функції гонад (яєчників і яєчок). Гіпоталамус буквально всіяний прогестагеновими рецепторами й сильно реагує на їх активацію, знижуючи вироблення ГнРГ, що своєю чергою зменшує вироблення лютеїнізуючого гормону гіпофізом.

Саме LH наказує яєчникам і яєчкам виробляти естроген та андрогени. LH і його споріднений гормон FSH обидва відіграють центральну роль в овуляції, що є ще одним великим джерелом естрогену в людей із яєчниками. Тому синтетичні прогестагени (речовини, які вписуються в прогестагенові рецептори) часто додають до протизаплідних засобів, щоб запобігти овуляції. У людей із призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) прогестагени — корисний інструмент для блокування вироблення тестостерону.

Ще один тип клітин, повний прогестагенових рецепторів, — це тканина молочних залоз. Прогестерон відіграє важливу роль у рості та дозріванні молочних проток у тканині грудей. Хоча формальних досліджень впливу прогестерону на розвиток грудей проведено небагато, у трансфем-спільноті широко спостерігали, що він дає помітне покращення наповненості грудей. Також доведено, що прогестерон посилює приплив крові до тканини грудей і сприяє відкладенню жиру в грудях — і те, і те збільшує розмір грудей.

Крім того, прогестерон сприяє кращому сну, покращує здоров’я серцево-судинної системи, посилює кетогенез (знижуючи рівень тригліцеридів), підвищує метаболічну функцію та, як з’ясувалося, знижує ризик раку грудей.

Мінералокортикоїди

Мінералокортикоїди не відіграють ролі в переході, але про них варто згадати через один важливий гормон — альдостерон.

Альдостерон — це те, що наказує ниркам припинити вилучати воду з кровотоку. Його виробляють надниркові залози, щоб регулювати рівень зволоженості тіла. Чому це важливо?

Тому що один із препаратів, які дуже часто застосовують у трансгендерній гормональній терапії, — надзвичайно потужний антагоніст альдостерону: спіронолактон. Спіро зв’язується з мінералокортикоїдними рецепторами сильніше за альдостерон, але не активує рецептор. Він просто його забиває, не даючи ниркам отримати сигнал припинити вилучати воду.

Ось чому через спіро люди так багато пісяють.

Андрогенне друге статеве дозрівання 101

Чого очікувати від маскулінізувальної гормональної терапії

Це збірка повідомлень про зміни в межах медичного переходу, зібрана зі свідчень транс-людей із призначеною жіночою статтю при народженні (AFAB), які приймають гормональну терапію тестостероном. Ця інформація зібрана із соцмереж і чатів. Так, це означає, що все воно ґрунтується на особистих свідченнях, але історично більшість медичних досліджень трансгендерності спирається саме на свідчення, бо ніхто не хоче фінансувати медичні дослідження трансгендерності.

Зверни увагу: це перелік можливих змін. Немає жодної гарантії, що кожна людина на маскулінізувальній гормональній терапії відчує всі ці зміни. На результати можуть впливати твій вік, генетика, медична історія, ступінь фемінізації від природного статевого дозрівання та схема прийому гормонів. Є також просто частка випадковості — кожне тіло різне — і деякі речі можуть проявитися лише за роки.

Зниження голосу

Андрогени спричиняють потовщення й ущільнення тканини, з якої складаються голосові зв’язки, що назавжди знижує висоту голосу. Це не дуже швидка зміна, а радше поступова протягом перших кількох років. Дехто взагалі не помічає жодних змін голосу — це різниться від людини до людини. Зміна не буде різкою; якщо ти сопрано, ти не станеш басом, але голос може опуститися до контральто чи тенора.

Це не означає, що твій голос автоматично почнуть сприймати як чоловічий. Висота — лише частина того, як люди приписують голосу гендер, і набагато більшу роль відіграє манера мовлення. Знадобиться голосовий тренінг, щоб посилити резонанс і змінити стиль мовлення.

Зміни в розподілі температури тіла

Андрогени стимулюють додатковий приплив крові до кінцівок, роблячи їх теплішими. Через це чоловіки мають прохолодніше осердя тіла, але тепліші ротову й поверхневу температури. Ти можеш помітити, що твоя базальна температура тіла зростає. Підсумковий результат у тому, що ти відчуватимеш себе тепліше і, ймовірно, не зможеш носити стільки шарів одягу, скільки раніше. Якщо ти живеш у холодному кліматі, оголення гомілок може допомогти розсіювати тепло, не переохолоджуючи тебе надто сильно.

Ця зміна часто настає доволі рано; очікуй нічної пітливості, поки твій організм до неї звикає.

Зміни в потовиділенні

Зі згаданим вище зсувом у розподілі температури також суттєво змінюється те, як ти пітнієш. Піт збиратиметься на голові, спині та під пахвами. Ти також, імовірно, пітнітимеш частіше, тож тримай воду під рукою.

Запах тіла

Часто одна з перших речей, що змінюється: піт і загальний запах тіла стануть набагато сильнішими, особливо під час фізичних навантажень. Запах набуде кислуватого, мускуснішого відтінку. Згодом зазвичай вирівнюється.

Волосся на тілі, всюди

Андрогени значно збільшують кількість волосся на тілі — на ногах, у паху, на сідницях, грудях, спині та руках. Волосся ростиме густішим, довшим і темнішим. Це, ймовірно, станеться задовго до росту волосся на обличчі, поява якого може зайняти понад рік. Із цим може допомогти рогейн/міноксидил, але будь обережним, бо він отруйний при потраплянні всередину (особливо для котів).

Облисіння за чоловічим типом

Облисіння за чоловічим типом спричиняє дигідротестостерон (DHT) — андроген, що утворюється з тестостерону. Більше тестостерону в тілі означає, що може утворюватися більше DHT, а ген, який сприяє чоловічому облисінню, призводить до того, що волосяні фолікули на скальпі отримують менше крові, душачи їх, доки фолікули не відмирають. Імовірно, якесь відступання лінії росту волосся з часом таки буде, хай там як, але якщо серед чоловіків у твоїй родині є історія облисіння, то й цього теж можна очікувати. Знову ж таки, із цим може допомогти міноксидил.

Синтетичний андроген нандролон не метаболізується в DHT і може бути життєздатною альтернативою прямому тестостерону, якщо тебе турбує втрата волосся. Однак DHT важливий для генітального росту, тож це палиця з двома кінцями.

Товстіша й жирніша шкіра

Тестостерон сприяє потовщенню та загрубінню епідермісу, через що шкіра стає грубішою. Коли рівень естрогену падає, тіло виробляє менше колагену. Через це шкіра стає твердішою й сухішою (особливо на колінах і ліктях). Вени на кистях, руках і ногах можуть стати помітнішими, але не варикозними.

Очікуй, що твоє обличчя та скальп стануть жирнішими. Імовірно, проблемою стане акне, причому не лише на обличчі. Зазвичай воно найгірше одразу після прийому дози. З часом, за перші кілька років, це загалом покращиться.

Більші кисті / ступні

Протягом тривалого часу (3–5 років) кисті можуть стати грубішими й мозолистішими. Зрештою тобі може знадобитися збільшити розмір кільця.

Тестостерон також спричиняє те, що зв’язки й сухожилля затримують більше води, змінюючи їхню гнучкість. З часом це може призвести до збільшення розміру ступні, оскільки склепіння стопи опускається.

Товстіші й міцніші нігті

Як нігті на руках, так і на ногах із часом ростимуть товстішими, оскільки рівень кератину зростає через присутність андрогенів.

Збільшення м’язової маси

Андрогени стимулюють ріст м’язів — саме тому анаболічні стероїди (які буквально є тестостероном) такі поширені серед бодибілдерів. Тіло природним чином набиратиме більше м’язів навіть без вправ, але з вправами можливі суттєві прирости, особливо в руках і плечах. Стережися; спершу ти не знатимеш власної сили.

Додаткова суха м’язова маса у верхній частині тіла переформовує лінію плечей і шиї, створюючи більш маскулінний силует. Це також покращує здатність тіла переробляти ліпіди, полегшуючи схуднення.

Перерозподіл жиру

Там, де естроген спонукає тіло відкладати жири в стегна, сідниці та боки, андрогени спонукають тіло відкладати жири переважно в живіт. Початок прийому тестостерону спонукатиме твоє тіло слідувати андрогенному патерну, тож можеш очікувати, що нова вага відкладатиметься в живіт, тоді як схуднення прибиратиме її звідусіль. Жир у грудях, стегнах і сідницях поступово зміщуватиметься в міру нарощування м’язів, але це може зайняти багато часу.

Зміни рис обличчя

Разом із міграцією жиру в тілі переміщується й жир в обличчі. Шия, підборіддя та лінія щелепи наповнюються, тоді як губи й верхні щоки зменшуються. Колір очей теж може змінитися й у довгостроковій перспективі стати блідішим, оскільки тестостерон спричиняє згасання пігментації в райдужці.

Це надзвичайно тонкий і повільний процес, що триває роками, і легко подумати, ніби нічого взагалі не змінюється. Найбільші зсуви, схоже, відбуваються на 3-му й 4-му році. Роби селфі для порівняння.

Підвищена толерантність до кофеїну, алкоголю та/або психотропів

Більше маси означає більше крові, у якій розчиняються хімічні речовини. Підвищення тестостерону також означає вищий рівень метаболізму, що збільшує швидкість виведення токсинів із кровотоку.

Психічні зміни

Як описано в розділі про біохімічну дисфорію, мозок може бути налаштований на певний гормональний профіль, і робота на хибному профілі схожа на користування ноутбуком із розрядженою батареєю чи перегрітим процесором. Початок гормональної терапії майже завжди призводить до припинення симптомів деперсоналізації та дереалізації (DPDR) протягом перших двох тижнів. Розсіюється психічний туман, і стає легше зосереджуватися на складних поняттях (за умови, що в тебе немає й інших труднощів психічної обробки, як-от РДУГ).

РДУГ

Якщо в тебе РДУГ, у твоїх симптомах можуть статися деякі зміни. Андрогени посилюють функцію рецепторів дофаміну, тож підвищення тестостерону може покращити потенціал активації дофаміну в мозку. Дофамін — ключовий нейромедіатор у поведінці робочої пам’яті, короткочасної пам’яті мозку. Більше робочої пам’яті означає, що ти можеш стати менш схильним до відволікань і легше витримувати когнітивне навантаження.

Однак естрадіол сприяє виробленню дофаміну, тож у міру падіння рівня естрогену в мозку буде менше дофаміну для роботи. Твої симптоми погіршуються, а не покращуються.

Емоційне розширення

Полегшення DPDR майже завжди супроводжується значно ширшою здатністю до емоцій та емоційної регуляції. Емоції стають дещо більш контрольованими й придушуваними, менш схильними захльоснути тебе на місці. Зверни увагу: придушення емоцій — дуже швидкий шлях до розвитку травми.

Однак здатність їх виражати може знизитися. Дехто втрачає здатність плакати після початку прийому тестостерону, але це не універсальний досвід і може бути пов’язаним із тим, наскільки сильна твоя доза тестостерону. Причини цього мало відомі, хоча деякі дослідження виявили, що андрогени змінюють функцію в частинах мозку, пов’язаних з емоційною обробкою. Якщо ти таки втратиш здатність плакати, вона може повернутися згодом, у міру того як твій мозок акліматизується і ти вийдеш із другого статевого дозрівання. Терапія також може допомогти опанувати техніки, щоб плакати здоровим чином.

Емоційна дерегуляція найчастіше виникає перед прийомом дози та одразу після нього (ін’єкції чи гель) і призводить до зниження терпіння та підвищеної агресивності.

Підвищений апетит / здатність їсти

Ти будеш голодним. Тестостерон значно розкручує метаболізм тіла, а збільшена м’язова маса означає, що є більше чого годувати, тож ти спалюватимеш калорії швидше.

Сон

Дехто повідомляє про проблеми з безсонням і меншу кількість запам’ятовуваних сновидінь. Утім, це далеко не універсально; інші почуваються більш сонними і сплять більше.

Упевненість

Відомо, що тестостерон викликає в людей сильне відчуття впевненості в собі. Проблеми здаються менш значущими, самооцінка міцніша, тривог менше. Багато людей повідомляють про схильність частіше провокувати суперечки й більшу готовність висловлюватися перед лицем конфлікту та обстоювати себе. Це не означає більшої ворожості чи сварливості, а просто те, що твоя терпимість до маячні стає нижчою.

Екстраверсія

Для транс-людей усіх типів надзвичайно поширено виявляти, що після переходу вони стали набагато товариськішими. Це може бути просто наслідком того, що більше не доводиться придушувати великі частини своєї особистості, але свою роль відіграє і згадана раніше впевненість.

Зміни геніталій

Усі геніталії побудовані з однакових тканин; вони просто по-різному організовані під час внутрішньоутробного розвитку. Значна частина поведінки цих тканин регулюється гормонами, на яких працює тіло. Виділення шкіри, текстури, чутливість та еректильна поведінка — усе це гормональні прояви. А це означає, що коли ти додаєш андрогени, ці тканини починають поводитися так, ніби вони мають форму пеніса та мошонки, навіть коли це не так.

Нижній ріст

DHT (згаданий вище) відіграє критичну роль у розвитку еректильної тканини в геніталіях. Оскільки рівень DHT зростає з підвищенням тестостерону, це спричинить набухання залози Скіна (яку іноді називають жіночою простатою). Це викликатиме випадкові ерекції в кліторі, спричиняючи ріст еректильної тканини. Обсяг росту різниться від людини до людини, але поширений діапазон — 1–3 дюйми.

Зниження зволоження

Капюшон клітора та статеві губи з часом стануть сухішими й товщими, а на внутрішніх статевих губах також може почати рости волосся. Самозволоження може суттєво зменшитися, і з часом проникнення може стати болючим. Використовуй більше лубриканту, щоб уникнути розривів і кровотеч.

Ти також можеш запитати свого гінеколога чи сімейного лікаря про вагінальний естроген. Рівні естрогену, що використовуються в цих засобах, настільки низькі, що немає ризику втручання в дію тестостерону (стаття англійською).

Збільшені виділення під час оргазму

З набуханням простати з’являється більше простатної рідини. Якщо раніше ти не була схильна до сквіртингу, тепер можеш стати.

Зміни в чутливості та реакції

Еротична стимуляція може стати більш зосередженою на головці клітора та на погладжуванні стовбура. Тертя загалом може стати приємнішим порівняно з вібрацією. Дехто повідомляє про більшу чутливість під час вагінального проникнення через тоншу шкіру.

Атрофія

Вагінальна та маткова атрофія часто настає протягом перших п’яти років, і може стати необхідною гістеректомія. Ознаки атрофії включають глибоке пульсування в нижній частині живота та болісні спазми без інших симптомів менструації, особливо після статевого акту. Вагінальної атрофії можна уникнути за допомогою вагінального естрогену, а також використання тих самих вагінальних дилататорів, які транс-люди з призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) використовують після вагінопластики.

Зміни в Пап-тесті

Твої внутрішні геніталії можуть розвинути невеликі обсяги доброякісної простатної тканини, що може варіюватися від кількох клітин до «добре розвиненої» залози. Клінічний термін — андроген-асоційована простатна метаплазія (стаття англійською). Ці простатні клітини можуть бути хибно витлумачені як ураження, спричинені ВПЛ, якщо їх виявлять у Пап-тесті, але на відміну від ВПЛ, клітини при простатній метаплазії виглядають медично нормально й, схоже, не становлять ризику раку. За потреби біопсія може чітко їх розрізнити.

Знижене зволоження та атрофія, як обговорювалося вище, також можуть зробити проведення Пап-тесту фізично складнішим. Лікарю, можливо, доведеться докладати більше зусиль, щоб зібрати достатній зразок. Твій лікар може використати менше дзеркало, щоб зменшити біль від процедури. Деякі лікарі можуть дозволити тобі самостійно взяти мазок із шийки матки, але це не гарантовано.

Підвищений статевий потяг

Лібідо майже напевне зашкалюватиме перші рік-два, з найсильнішими ефектами одразу після прийому дози. Ти можеш виявити, що стаєш напористішим під час сексу й більш схильним бути домінантним та/або топом.

Оргазм

«Форма» оргазму може змінитися. Замість каскаду він б’є, наче вибух із паху.

Потяг

Доведено, що тестостерон підвищує збудження від візуальних стимулів. Тож ти можеш помічати людей твоєї сексуальної вподоби набагато швидше, особливо якщо ти гінефіл (приваблений жіночою формою).

Припинення менструації

Підвищення рівня андрогенів у тілі змушує гіпоталамус знижувати вироблення гормонів, які контролюють яєчники. Це зменшить загальну кількість доступного естрогену й може зупинити овуляцію. Без овуляції та з нижчим рівнем ФСГ матка буде менш схильною нарощувати й відторгати слизову оболонку, що спричиняє припинення кровотечі.

Утім, ти можеш досі відчувати інші симптоми менструації, оскільки гіпоталамус може продовжувати виражати інші аспекти місячного циклу. Це може тривати навіть після повної гістеректомії, хоча таке нечасто трапляється.

Однак це не означає, що ти безплідна. Овуляція все ще може відбуватися, навіть якщо в тебе немає менструації. До того ж припинення прийому тестостерону розбудить старі кульки; вони не вмирають.

Естрогенне друге статеве дозрівання 101

Чого очікувати від фемінізувальної гормональної терапії

Це добірка задокументованих змін під час медичного переходу, зібрана зі свідчень AMAB-трансгендерних людей, які приймають гормональну терапію на основі естрогену. Ця інформація зібрана із соцмереж і чатів. Так, це означає, що все це базується на особистих свідченнях, але історично більшість медичних досліджень трансгендерності спирається саме на такі свідчення, бо ніхто не хоче фінансувати медичні дослідження трансгендерності.

Зверни увагу: це перелік можливих змін. Немає жодної гарантії, що кожна людина на фемінізувальній гормональній терапії (HRT) відчує їх усі. На результати можуть впливати твій вік, генетика, історія хвороб, ступінь маскулінізації від природного статевого дозрівання та схема прийому гормонів. Є й просто частка випадковості — кожне тіло різне, — а деякі зміни можуть проявлятися роками.

Ріст грудей

Попри поширені уявлення, більшість трансфем не вдається до збільшення грудей, бо часто в цьому немає потреби (а для багатьох воно й недосяжне). Кожна людина народжується з тканиною молочних залоз, вона просто лишається неактивною без естрогену, який змусив би її рости. Розвиток зазвичай триває 2–5 років, але може продовжуватися й більш ніж десять років — так само, як у цисгендерних жінок.

Очікуй болю та неприємних відчуттів у грудях, а також значної чутливості в зоні навколо та позаду ареоли. Уникай ударів об що-небудь, бо це справді болітиме. Соски й ареоли стануть набагато чутливішими, а також більшими й темнішими. Варто обзавестися кількома спортивними бюстгальтерами.

Це може супроводжуватися лактацією. Певні виділення — це нормально й очікувано, поки формуються та відкриваються молочні протоки, тож приводу для тривоги немає. Утім, значні виділення без навмисної стимуляції можуть бути ознакою дисбалансу пролактину, тож, якщо таке станеться, обов’язково скажи про це лікар_ці.

Пом’якшення шкіри

Тестостерон сприяє потовщенню та огрубінню епідермісу, тож його усунення робить шкіру тоншою. До того ж естроген стимулює вироблення колагену, через що шкіра стає м’якшою та більш сяйливою. Очікуй появи більшої кількості варикозних вен на ногах. Татуювання, що могли вицвісти з часом, можуть знову стати чіткішими та яскравішими.

Усунення тестостерону також спричиняє різке зниження вироблення шкірного сала, особливо на обличчі та шкірі голови. Як наслідок — суттєве зменшення акне та/або лупи.

Підвищена гнучкість

Тестостерон спричиняє затримку води у зв’язках і сухожиллях, роблячи їх менш розтяжними. Усунення андрогенів з організму змушує сухожилля вивільнити ці рідини й повернути собі еластичність.

Стрункіші кисті та зап’ястки

Коли шкіра починає пом’якшуватися та стоншуватися, кисті поступово зменшуються. Без тестостерону до кистей надходить менше крові, що ще більше зменшує розмір тканин. Розмір кільця знижується, бо жир і рідини відходять від пальців. Довжина пальців скорочується, бо зв’язки стоншуються та розтягуються.

Менші стопи

Подібно до кистей, стопи теж змінюють форму. Андрогени сприяють посиленому притоку крові до стоп і накопиченню води в хрящах. Естрогени дозволяють зв’язкам стопи розтягуватися більше. Усе разом це призводить до збільшення склепіння стопи, скорочуючи її загальну довжину аж на два сантиметри. Багато хто повідомляє про зменшення на один-два розміри взуття.

Тонші та м’якші нігті

Нігті складаються з кератину, а багато кератинових генів активуються андрогеновими рецепторами, через що нігті стають товщими. Втрата тестостерону зробить нігті тоншими та схильнішими до ламкості.

Зменшення волосся на тілі

Не очікуй повного припинення росту волосся на тілі: щойно фолікули стають термінальними під дією ДГТ, вони такими й лишаються. Утім, як і у випадку з нігтями, товщина волосся є проявом кератинових генів, активованих андрогенами. Усунення тестостерону робить волосся на тілі тоншим і світлішим. Втім, тут велику роль відіграє генетика.

Зміни в розподілі температури тіла

Андрогени сприяють додатковому притоку крові до кінцівок, роблячи їх теплішими. Через це жінки зазвичай мають вищу температуру ядра тіла, але нижчу температуру в роті й на поверхні шкіри. Ти можеш помітити, що твоя базальна температура тіла знизилася приблизно до 97.6°F (36.4°C).

Це, на жаль, призводить до зниженої переносимості холоду, тож очікуй, що доведеться частіше вдягатися шарами — особливо тому, що в багатьох будівлях термостати налаштовані під рівень комфорту чоловіків.

Зміни в характері потовиділення

Разом із зазначеним вище зрушенням у розподілі температури змінюється й те, як ти пітнієш. Потовиділення стає радше відчуттям усього тіла, а не зосереджується переважно на голові та під пахвами. З’являється таке явище, як піт під грудьми.

Зменшення та/або зміна запаху тіла

Важлива складова чоловічого запаху тіла — наявність у поті стероїдного феромону андростадієнону. Андростадієнон утворюється безпосередньо з тестостерону, тож припинення вироблення тестостерону усуває його джерело. Без нього піт набуває значно солодшого запаху, який часто описують як жіночий.

Люди, які приймають спіронолактон, можуть відчути повне зникнення будь-якого запаху тіла через те, як цей препарат змінює засвоєння кортизолу в організмі.

Зменшення м’язової маси

Андрогени стимулюють ріст м’язів — саме тому анаболічні стероїди (які буквально є тестостероном) такі поширені серед бодібілдерів. Люди, чий організм працює на андрогенах, природно мають більше м’язової маси, особливо у верхній частині тіла, навіть без тренувань. Усунення андрогенів спричиняє атрофію цієї м’язової маси й ускладнює набір м’язів. Це один із головних чинників, що формують жіночу лінію плечей і шиї, а також лінію талії.

Разом із цим приходить значна втрата сили. Носити речі стає важче, а банки з огірочками — складніше відкривати.

Перерозподіл жиру в жіночі пропорції

Андрогени спонукають організм відкладати жир у ділянці живота, а естроген — у стегнах, сідницях і боках. Зміна гормонального профілю призводить до того, що новий жир відкладається відповідно до естрогенового профілю, а жир, накопичений під дією андрогенів, розщеплюється. Це створює ілюзію «міграції» жиру, коли форма тіла змінюється. Талія звужується й окреслюється нижче ребер, а живіт стає м’якшим і пласкішим.

Оскільки естроген відкладає вагу значно нижче на тілі, а м’язова маса у верхній частині тіла втрачається, центр ваги опускається, що змінює ходу. Стає природніше при ходьбі балансувати тілом за допомогою стегон, а не плечей.

Зміни рис обличчя

Разом із міграцією жиру по тілу мігрує й жир на обличчі. Шия, підборіддя та лінія щелепи стоншуються, а губи та верхня частина щік наповнюються. Брови та верхні повіки піднімаються, відкриваючи більшу частину очного яблука. Зміни в шкірі та м’язах навколо ока можуть змінити форму очного яблука, змінюючи фокусну глибину та чіткість зору. Колір очей теж може змінитися й стати яскравішим, бо тестостерон спричиняє згасання пігментації райдужки.

Це надзвичайно тонкий і повільний процес, що триває роками, тож легко подумати, ніби нічого взагалі не змінюється. Роби селфі, щоб порівнювати.

Зміни волосся на голові

З усуненням андрогенів притік крові до шкіри голови зростає. Фолікули, втрачені через чоловіче облисіння, можуть знову активуватися, спричиняючи певне повернення лінії росту волосся та заповнення залисин. Волосся на голові стає густішим, фолікули зміцнюються, дозволяючи волоссю відростати довшим.

Разом із цим потовщенням може стати помітнішою кучерявість, а також може змінитися колір волосся. Ти можеш виявити, що твоє волосся набуває текстури радше материнської, ніж батьківської.

Передній нахил таза

Поки м’язи атрофуються, гнучкість зв’язок зростає, а вага зміщується нижче по тілу, орієнтація тазової кістки відносно хребта та стегнових кісток повертається вперед — не сильно (лише приблизно на 10–20 градусів), але достатньо, щоб змінити вирівнювання хребта й стегон, збільшуючи прогин спини та змушуючи сідниці більше випинатися. Додатковий прогин спини може спричинити відносне зменшення загального зросту на 1–2 дюйми (2–5 см) залежно від форми таза.

Зауваж: це НЕ те саме, що поворот стегон, який відбувається при дозріванні AFAB-людей і під час вагітності. Той є результатом міграції кісткових клітин, що змінює форму самої тазової кістки. Однак поворот стегон може статися, якщо людина достатньо молода, щоб усе ще перебувати в первинному статевому дозріванні, коли організм виробляє підвищений рівень гормону росту. Бували й приклади повороту стегон, що відбувався впродовж тривалого часу у трансгендерних людей похилого віку. У 2017 році 80-річна трансгендерна жінка повідомила на reddit, що за 30 років на гормональній терапії її лікар спостерігав зміни в її тазі, узгоджені з жіночим поворотом стегон.

Знижена переносимість кофеїну, алкоголю та/або психотропних речовин

Менша маса тіла означає менше крові, у якій розчиняються хімічні речовини. Втрата тестостерону також означає сповільнення метаболізму, що зменшує швидкість виведення токсинів із кровотоку. Деякі антиандрогени до того ж навантажують печінку, ще більше сповільнюючи переробку хімічних речовин.

Психічні зміни

Як зазначено в розділі про біохімічну дисфорію, мозок може бути «налаштований» на певний гормональний профіль, і робота на хибному профілі — це наче користуватися ноутбуком із розрядженою батареєю чи перегрітим процесором. Початок гормональної терапії майже завжди призводить до припинення симптомів деперсоналізації та дереалізації (DPDR) упродовж перших двох тижнів. Розвіюється психічний туман, і стає легше зосереджуватися на складних поняттях (за умови, що в тебе немає інших труднощів із обробкою інформації, як-от РДУГ).

РДУГ

Якщо в тебе РДУГ, твої симптоми можуть дещо змінитися. Андрогени посилюють роботу рецепторів дофаміну, тож зниження тестостерону може зменшити потенціал активації дофаміну в мозку. Дофамін — ключовий нейромедіатор у роботі робочої пам’яті, короткочасної пам’яті мозку. Менше робочої пам’яті означає, що ти стаєш сприйнятливішою до відволікань і важче витримуєш когнітивне навантаження.

Хороша новина в тому, що естрадіол спонукає мозок виробляти БІЛЬШЕ дофаміну.

Емоційне розкриття

Полегшення DPDR майже завжди супроводжується значно ширшою здатністю до емоцій та їх вираження. Стоїцизм і дисоціація відступають, а емоції відчуваються набагато інтенсивніше. Піднесення стають вищими, а спади — нижчими. Ті, хто до переходу не міг плакати, повертають собі цю здатність — і від смутку, і від радості.

На жаль, це також означає, що, якщо в тебе була травма від подій раніше в житті (а в кого її немає), у тебе можуть початися епізоди ПТСР. Саме тому добре (а подекуди й обов’язково) мати терапевт_ку.

Перепади настрою

Оскільки рівень естрогену коливається між дозами, ти можеш переживати помітні, а часом і різкі перепади настрою. Трапляється безпричинний плач; трапляється ПМС-лють; будь до цього готова.

Апетит

Багато хто повідомляє, що більше не може їсти стільки, скільки до переходу. Втрата сухої м’язової маси в руках і плечах означає, що організм має знижену здатність спалювати ліпіди, тож відчуття насичення настає раніше.

Утім, прогестерон посилює роботу мітохондрій в організмі, прискорюючи метаболізм. Це може спричинити підвищення апетиту, коли організм намагається поповнити спалені калорії.

Та все ж ти можеш виявити, що не здатна з’їсти стільки їжі, скільки могла раніше. Багато хто повідомляє, що насичується/задовольняється швидше, ніж раніше.

Сон

Багато хто повідомляє про кращий режим сну після початку гормональної терапії. Імовірно, це наслідок полегшення DPDR, бо це, схоже, відбувається і в AMAB-, і в AFAB-трансгендерних людей. Та все ж початок прийому прогестерону може значно покращити сон, дозволяючи спати глибше й бачити більше снів.

Екстраверсія

Це надзвичайно поширено, коли трансгендерні люди всіх типів стають значно товариськішими після переходу. Утім, насправді це може бути й не наслідком гормональної терапії, а просто результатом того, що більше не потрібно пригнічувати велику частину своєї особистості.

Загострення чуттів

Трансгендерна гормональна терапія неодноразово демонструвала здатність спричиняти зміни в розподілі сірої та білої речовини в мозку трансгендерних людей на обох формах HRT. Унаслідок зміни гормонального профілю формуються нові структури та нейронні шляхи, і це призводить до змін у сенсорному сприйнятті. Ось деякі зі змін, що були помічені й описані, але незрозуміло, чи це функція самих гормонів, чи наслідок того, що мозок нарешті отримує гормони, на які він налаштований.

• Покращене відчуття запаху, особливо запаху інших тіл. Людський піт стає дуже відчутним — часом аж нестерпним.
• Покращене сприйняття кольору. Кольори можуть стати яскравішими, насиченішими.
• Покращене просторове чуття. Багато трансгендерних людей мають погану пропріоцепцію та схильність до незграбності, що зникає після початку гормональної терапії.
• Зміни у сприйнятті смаку. Певні продукти стають більш або менш приємними на смак; коріандр, наприклад, може стати більш або менш «мильним». Підвищена переносимість капсаїцину (гострого перцю). Шоколад і вино стають смачнішими.

У тих, хто приймає спіронолактон, часто розвивається сильна тяга до продуктів із високим вмістом солі, як-от солоні огірки, оливки чи картопляні страви. Це тому, що спіро — калійзберігальний діуретик, через який ти виводиш із сечею весь свій натрій. Мозок створює тягу, щоб спонукати тебе поповнити цей натрій.

Просторове зрушення, знижена впевненість

Дуже часто повідомляють про відчуття, ніби ти стала меншою у світі, навіть на підборах. Люди, вищі за тебе, наче височіють над тобою, а простори здаються більшими.

Люди також повідомляють про схильність рідше починати суперечки, а також про бажання уникати конфронтації, а не створювати її. Доведено, що тестостерон підвищує відчуття впевненості людини, а його усунення має протилежний ефект.

Зміни геніталій

Усі геніталії побудовані з однакових тканин; вони лише по-різному організовані під час внутрішньоутробного розвитку. Значна частина поведінки цих тканин регулюється гормонами, на яких працює організм. Виділення шкіри, текстура, чутливість та еректильна поведінка — усе це гормональні прояви, а це означає, що, коли ти усуваєш андрогени й додаєш естрогени, ці тканини починають поводитися так, ніби вони мають форму вульви, хоча це й не так.

Підвищена чутливість

Шкіра на головці та стовбурі стає набагато тоншою та крихкішою, схильнішою до розривів і подразнень, водночас стаючи значно чутливішою до дотику. Увесь орган також стає значно чутливішим до тиску, і вібрація стає кращою формою стимуляції, ніж погладжування, яке може стати болісним.

Зволоження та жіночий запах

Шкіра вздовж стовбура починає виділяти ті самі рідини, що й вагінальний канал, особливо під час збудження (так, транс-дівчата зволожуються). Ці рідини сприяють розвитку того самого мікробіому, що формується у вагінальному каналі. Поєднання цих чинників означає, що запах (і смак) пеніса змінюється, наближаючись до запаху вульви.

Зміни кольору та текстури

Калитка є аналогом зовнішніх і внутрішніх статевих губ і набуває м’якшої, оксамитовішої текстури, поширюючись униз до промежини. Шкіра вздовж шва промежини (вертикальної лінії, де був отвір вульви до того, як сформувалася калитка) також темнішає. У деяких людей з’являється своєрідний смугастий візерунок на калитці.

Менше ерекцій

Без вільного тестостерону рівень ДГТ у кровотоці значно знижується. ДГТ відіграє важливу роль у стимуляції спонтанних ерекцій уві сні через збільшення передміхурової залози, і саме ці ерекції відповідають за підтримання еректильної тканини. Без ДГТ передміхурова залоза знову зменшується, а спонтанні ерекції припиняються (більше жодної ранкової ерекції).

Однак це означає, що еректильна тканина почне атрофуватися. Тривала атрофія призведе до зменшення всього органа — на краще це чи ні. Форма пеніса при цьому змінюється, часто стаючи конічнішою. Головка зменшується першою й може втратити здатність ставати твердою. Проникний секс може стати важчим, а самі ерекції — болісними.

Цьому можна протидіяти, регулярно викликаючи ерекції, але з часом це може ставати дедалі складніше.

Прозора еякуляторна рідина

Більша частина рідини, що складає еякулят, утворюється в передміхуровій залозі. Це повністю прозора рідина зі слизистою текстурою. Білий колір і липкість, які зазвичай приписують чоловічому еякуляту, спричинені спермою та сім’яною рідиною з яєчок. Вироблення і сперми, і сім’яної рідини є продуктом роботи яєчок, тож, коли яєчка припиняють працювати (через антиандрогени чи через домінування естрогену), ці рідини зникають, лишаючи тільки рідину передміхурової залози.

Дехто втрачає навіть її й узагалі перестає мати будь-які виділення під час оргазму.

Зайве й казати, що це супроводжується стерильністю. Усупереч тому, що повідомляють деякі джерела, вона НЕ є постійною, і багатьом людям вдавалося відновити функцію яєчок, припинивши гормональну терапію — або задля детранзиції, або задля репродуктивних цілей.

Атрофія яєчок

Щойно яєчка припиняють працювати, клітини починають атрофуватися, з часом зменшуючись. Ця атрофія може супроводжуватися болем — інколи у формі ниття чи тупого пульсування, інколи у вигляді невеликих спалахів болю, що проходять уздовж промежинного нерва від яєчок до прямої кишки.

Сексуальні зміни

На початку гормональної терапії може настати повна втрата статевого потягу, коли рівень тестостерону різко падає. Це може тривати 3–12 місяців, а в деяких випадках потяг не повертається взагалі. Початок прийому прогестерону часто слугує каталізатором його повернення. Якщо/коли статевий потяг повертається, нове лібідо може бути зовсім іншим досвідом, який спершу можна й не впізнати.

Загострені ерогенні зони

Усе тіло стає чутливішим до дотику, і разом із цим розкриваються сильніші ерогенні зони. Зокрема груди, живіт, внутрішня поверхня стегон і шия дедалі більше викликають збудження.

Оргазм

Оргазм значно змінюється — і в тому, як він наростає, і в тому, як відчувається (див. посилання вище), — але до того ж, якщо пощастить, з’являється здатність бути багатооргазмічною без рефрактерного періоду. Ціна цього в тому, що оргазму може стати важче досягти, і доведеться заново вчитися, як до нього доходити. До того ж його стає легше досягти з партнером_кою, хоча раніше могло бути навпаки.

Потяг

Це геть не нечувано, коли трансгендерна людина переживає зміну своєї сексуальної орієнтації з переходом. Це майже завжди є результатом усунення самостійно зведених психологічних бар’єрів, але гормональна терапія часто відіграє роль у цьому усуненні. У більшості випадків це просто розширення потягу — від моносексуального до бі-/пансексуального, — але дехто також виявляє, що його потяг значною мірою ґрунтувався на самозацікавленні й що справжній потяг є протилежним.

Циклічні симптоми, подібні до місячних

Звісно, ми не маємо на увазі кровотечу — це було б безглуздо. Симптоми дуже різняться (так само, як і в цисгендерних жінок) і зазвичай тривають 2–4 дні, повторюючись кожні 26–32 дні (хоча дехто повідомляє, що відчуває це кожні два тижні). Це відбувається незалежно від графіка прийому медикаментів. Використання застосунку для відстеження циклу, як-от Clue, може виявити цю закономірність.

• Спазми в кишечнику та м’язах живота — від легкого тремтіння в животі до сильних болісних спазмів.
• Здуття та затримка води
• Гази, діарея та інші кишкові проблеми.
• Емоційна нестабільність, перепади настрою та ірраціональні думки
  • Загострена депресія та дисморфія
  • Деперсоналізація чи дисоціація.
  • Посилена дисфорія
  • Дратівливість (ПМС)
• Болі та ниття в м’язах і суглобах
• Набрякання грудей і чутливість сосків
• Акне
• Втома
• Зміни апетиту та спонтанна тяга до їжі (див.: тяга до шоколаду)
• Спонтанні зміни лібідо
• Зміни запаху геніталій

Ні, досліджень на цю тему ще не проводили, але про це повідомляє занадто, занадто багато людей, щоб це було аномалією (зокрема й твоя покірна слуга), і це підтвердили лікарі багатьох із них. Є й прецедент того, як таке трапляється з цисгендерними жінками після гістеректомії (я особисто знаю двох цисгендерних жінок, у яких є цикли, але немає менструацій, без жодного медичного втручання).

Робота на естрогені та прогестероні активує послідовність генів, яка наказує гіпоталамусу намагатися циклічно регулювати поведінку яєчників і матки так само, як він робить це у призначених при народженні жіночих особин, попри відсутність яєчників чи матки. Цей цикл впливає на численні органи та підсистеми організму, спричиняючи вивільнення різноманітних гормонів і ферментів, які можуть впливати на функціонування й навіть на поведінку.

Докладніше пояснення цього з’явиться в одному з наступних оновлень сайту.

Вибір

Що таке вибір? Ні, я не про свободу волі й долю. Це не та тема, яку розглядає цей нарис. Але в контексті гендеру я справді вважаю важливим замислитися над процесами, що штовхають нас ухвалювати рішення.

У філософії теорії прийняття рішень вибір розкладають на дві складові: уподобання й перспективи. Перспективи — це різні шляхи, що лежать перед нами, нерозв’язаний потенціал будь-якого вибору. Уподобання — це наші внутрішні чинники, що схиляють нас до однієї перспективи радше, ніж до іншої. Іноді це цілком прозорі, раціональні рішення, які легко описати словами. Такі мотивації походять від того, що називають раціональним розумом. Та не рідше ці уподобання приходять до нас без виразного обґрунтування, проростаючи з нашого минулого досвіду, наших біохімічних рушійних сил чи інстинктивних поривів, що існують під усім цим. Іноді наше уподобання — це просто внутрішнє відчуття, глибоко всередині. Прихильники майндфулнес називають це емоційним розумом.

Та хоч би звідки походило уподобання, його форму визначає положення між двома полюсами. Задоволення й дискомфорт. Спокій і дисонанс. Ейфорія і дисфорія. Усе, що ми робимо, кожен наш вибір походить або з позитивного, або з негативного відгуку. Коли перед нами два варіанти, ми оберемо той, який вважаємо найкориснішим або найменш шкідливим для наших внутрішніх потреб.

Який стосунок це має до гендеру? Ґендер людини — не вибір; він походить звідкись глибоко зсередини, з рівня роботи мозку, який не підлягає зміні. Є чинники, що можуть спричиняти коливання у сприйнятті людиною власного гендеру (як у гендерфлюїдних людей і тих, хто має дисоціативні ідентичності), і людина може з часом змінювати те, як описує свій гендер, але ніхто не обирає своєї гендерної ідентичності. Ми обираємо лише те, як презентувати її решті світу.

Ці вибори, ці уподобання визначаються тим, що відчувається добре, а що погано. Людина, яка обирає публічно ідентифікувати себе з гендером, відмінним від призначеного при народженні, робить цей вибір, спираючись на те, що відчувається правильним. Людина, яка обстоює цю ідентичність, робить це, спираючись на те, що відчувається неправильним. Ми робимо ці вибори всупереч соціальній стигмі й дискримінації, що супроводжують трансгендерний ярлик, і чимало транс-людей справді можуть обрати піти в стелс і відмовитися від цього ярлика, щойно це стане безпечно. Навіть серед тих, хто не в стелсі, багато транс-людей приймають безпеку того, що їх сприймають як цисгендерних, і не докладають зусиль, аби розвіяти це припущення. Це, знов-таки, вибір. Бути видимо транс приносить їм негативний досвід.

Є ті, кому думка, що ейфорія й дисфорія є центральними мотиваторами гендерної варіативності, видається незручною; можна навіть сказати, що вони переживають дисфорію від самого поняття дисфорії. До них звертаюся: якщо ти вважаєш, що в тебе немає дисфорії, то чому ти взяв_ла на себе трансгендерний ярлик? Цей вибір стався не у вакуумі; навіть якщо твої мотивації цілком виростають зі щасливих відчуттів, спитай себе, як ти почуваєшся, коли твій гендер не поважають. Як ти почуваєшся, коли інші знецінюють твою ідентичність?

Хіба це не стан тривоги чи загального невдоволення?

Оце і є дисфорія, бейбі.

Ми тут, ми квір.

Щороку з’являються нові дослідження, які показують зростання чисельності трансгендерного населення. Зі зростанням обізнаності дедалі більше людей усвідомлюють, що було не так у їхньому житті, і виходять із шафи. Люди, які здійснили перехід десятиліття тому, виходять зі стелсу. GLAAD оцінює, що до 3% населення можуть бути трансгендерними, а я бачила цифри й до 5% чи навіть 10% за ліберальнішими оцінками. Що більше ми починаємо розуміти про гендер, що більше мови здобуваємо, аби описувати гендер, то більше людей усвідомлюють, що жорстка структура «чоловіче й жіноче», у яку нас силоміць заганяли, є хибною.

Та всі ці зміни лякають людей. Вони лякають консерваторів, які бачать, як їхні патріархальні соціальні структури розчиняються під новим розумінням гендеру. Вони лякають трансгендерних людей старої школи, які здійснювали перехід за правилами Гаррі Бенджаміна (Harry Benjamin) і тепер бачать, як стільки людей легко отримують те, заради чого їм доводилося грати роль, брехати й маніпулювати. Вони бояться, що якщо транс може бути будь-хто, то суспільство перестане сприймати транс-людей серйозно. Вони лякають мізогінні чи мізандричні трансвиключні групи, які так завзято борються за знецінення трансгендерних прав, бо думають, що якщо чоловіком чи жінкою може бути будь-хто, то їхній власний статус чоловіка чи жінки буде ушкоджено.

Не існує такого явища, як «транстрендер».

Не існує такого явища, як «гендерна дисфорія раптового початку».

Не існує такого явища, як люди, які «транс-ять» дітей.

Цей спосіб мислення мусить припинитися.