Як діагностують гендерну дисфорію?

Цей розділ зосередиться на діагностичних критеріях з «Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів», п’яте видання (DSM-5), виданого Американською психіатричною асоціацією. Я зупиняюся саме на цьому стандарті тому, що, ну, іншого по суті ні в кого немає. Національна служба охорони здоров’я Великої Британії фактично повторює DSM від APA. Інші країни мають власні місцеві стандарти, але всі вони або дуже схожі, або значно застаріліші.

Стандарти допомоги WPATH (WPATH SoC) описують, як виявляється гендерна дисфорія, але не визначають чітких діагностичних критеріїв, натомість залишаючи це на розсуд окремих фахівців із психічного здоров’я, щоб ті ставили власні діагнози. Загалом вони обстоюють підхід: якщо пацієнт здоровий тілом і розумом і каже, що має гендерну дисфорію, йому слід вірити. Ключова частина тут — «здоровий тілом і розумом»; на фахівця з психічного здоров’я покладено обов’язок належно переконатися, що немає інших станів, які могли б змушувати пацієнта так вважати.

Або, кажучи прямо, WPATH каже: якщо ти вважаєш, що ти транс, то ти транс. Саме таку позицію перейняла й більшість спільноти. Доки ти віриш, що твій гендер не відповідає тому, який тобі призначили при народженні, ти трансгендерна особа. Проте страхові компанії не надто радо ставляться до самодіагностики, тож ось критерії, визначені в DSM-5 для діагностування гендерної дисфорії.

До твого відома

Для діагностики гендерної дисфорії в дітей до періоду статевого дозрівання потрібно, щоб дитина мала задокументовану шестимісячну історію відповідності шістьом із цих критеріїв (один з яких має бути Критерій 1), а також виявлений дистрес чи погіршення функціонування в соціальній, шкільній або інших важливих сферах.

  1. Сильне бажання бути іншого гендеру або наполягання на тому, що людина є іншого гендеру (чи якогось альтернативного гендеру, відмінного від призначеного при народженні).
  2. Сильна перевага носити одяг, типовий для іншого гендеру.
  3. Сильна перевага міжгендерних ролей в уявних або фантазійних іграх.
  4. Сильна перевага іграшок, ігор чи занять, які стереотипно асоціюються з іншим гендером.
  5. Сильна перевага товаришів по іграх іншого гендеру.
  6. Сильне відторгнення іграшок, ігор та занять, типових для призначеного при народженні гендеру.
  7. Сильна неприязнь до власної статевої анатомії.
  8. Сильне бажання мати фізичні статеві ознаки, що відповідають пережитому гендеру.

Примітка Це критерії для дітей. Для підлітків і дорослих існує інший набір критеріїв. Обидва набори також можна знайти тут. Я також трохи змінила формулювання, бо офіційні критерії бінарно-центричні.

Щоб ліцензований фахівець із психічного здоров’я діагностував дорослому гендерну дисфорію, той має відповідати двом із цих шести критеріїв і переживати їх довше ніж шість місяців.

  • Виражена невідповідність між пережитим/виражуваним гендером людини та її первинними та/або вторинними статевими ознаками

    Те, як людина бачить світ і взаємодіє з ним, не збігається з тим, як це зазвичай очікують від когось того гендеру, який їй призначили при народженні. Під цей опис підпадає дуже широкий спектр рис. Це може бути те, як людина взаємодіє з іншими, як говорить, які хобі надає перевагу, як одягається, її мова тіла й манери, з яким гендером (чи гендерами) вона більше себе ототожнює.

  • Сильне бажання позбутися своїх первинних та/або вторинних статевих ознак

  • Сильне бажання мати первинні та/або вторинні статеві ознаки іншого гендеру

    Ці два добре поєднані в пару. Це фізична дисфорія, як її було визначено раніше. Людина відчуває дискомфорт через аспекти свого тіла, які є наслідком її статі при народженні.

  • Сильне бажання бути іншого гендеру

  • Сильне бажання, щоб до неї ставилися як до особи іншого гендеру

    Це соціальна та суспільна дисфорія. Це про те, як людина хоче взаємодіяти зі світом і хоче, щоб світ взаємодіяв з нею.

  • Сильна впевненість, що людина має типові почуття та реакції іншого гендеру

    Це доволі очевидно.

Як я вже казала, для офіційного діагнозу потрібно відповідати лише двом із цих умов. Можливо, ти помітиш, що лише дві з них стосуються фізичного тіла. Цілком справжньою є ситуація, коли транс-особа переживає гендерну дисфорію, насправді не ненавидячи жодної частини свого тіла й не бажаючи змінювати жодну його частину. Фізична дисфорія — лише одна частка з багатьох речей, що ведуть до того, щоб бути трансгендерною особою.

А тепер найцікавіше. Якщо ти ідентифікуєш себе як трансгендерну особу, тобто твій гендер не збігається з бінарною статтю, призначеною тобі при народженні, ти вже відповідаєш двом із цих критеріїв! Ти маєш достатньо сильне бажання бути іншого гендеру, щоб ідентифікувати, що ти є іншого гендеру, і маєш сильну впевненість у тому, яким відчувається твій гендер, і це не той, який тобі дали при народженні.

Тож для людини буквально неможливо ідентифікувати себе як транс і не переживати гендерної дисфорії. За вимогами WPATH будь-хто може ідентифікувати себе як транс. Отже, твердження «не обов’язково мати дисфорію, щоб бути трансгендерною особою» — це логічний парадокс.

То чому ж ми досі це говоримо? Бо більшість людей не знає, що таке насправді гендерна дисфорія, і легше повторювати мантру, ніж пояснювати нюанси та тонкощі того, як виявляється гендерна дисфорія. Та ось, дивись, тепер у тебе є гарна стаття, на яку можна дати посилання, щоб допомогти людям зрозуміти.