Вибір

Що таке вибір? Ні, я не про свободу волі й долю. Це не та тема, яку розглядає цей нарис. Але в контексті гендеру я справді вважаю важливим замислитися над процесами, що штовхають нас ухвалювати рішення.

У філософії теорії прийняття рішень вибір розкладають на дві складові: уподобання й перспективи. Перспективи — це різні шляхи, що лежать перед нами, нерозв’язаний потенціал будь-якого вибору. Уподобання — це наші внутрішні чинники, що схиляють нас до однієї перспективи радше, ніж до іншої. Іноді це цілком прозорі, раціональні рішення, які легко описати словами. Такі мотивації походять від того, що називають раціональним розумом. Та не рідше ці уподобання приходять до нас без виразного обґрунтування, проростаючи з нашого минулого досвіду, наших біохімічних рушійних сил чи інстинктивних поривів, що існують під усім цим. Іноді наше уподобання — це просто внутрішнє відчуття, глибоко всередині. Прихильники майндфулнес називають це емоційним розумом.

Та хоч би звідки походило уподобання, його форму визначає положення між двома полюсами. Задоволення й дискомфорт. Спокій і дисонанс. Ейфорія і дисфорія. Усе, що ми робимо, кожен наш вибір походить або з позитивного, або з негативного відгуку. Коли перед нами два варіанти, ми оберемо той, який вважаємо найкориснішим або найменш шкідливим для наших внутрішніх потреб.

Який стосунок це має до гендеру? Ґендер людини — не вибір; він походить звідкись глибоко зсередини, з рівня роботи мозку, який не підлягає зміні. Є чинники, що можуть спричиняти коливання у сприйнятті людиною власного гендеру (як у гендерфлюїдних людей і тих, хто має дисоціативні ідентичності), і людина може з часом змінювати те, як описує свій гендер, але ніхто не обирає своєї гендерної ідентичності. Ми обираємо лише те, як презентувати її решті світу.

Ці вибори, ці уподобання визначаються тим, що відчувається добре, а що погано. Людина, яка обирає публічно ідентифікувати себе з гендером, відмінним від призначеного при народженні, робить цей вибір, спираючись на те, що відчувається правильним. Людина, яка обстоює цю ідентичність, робить це, спираючись на те, що відчувається неправильним. Ми робимо ці вибори всупереч соціальній стигмі й дискримінації, що супроводжують трансгендерний ярлик, і чимало транс-людей справді можуть обрати піти в стелс і відмовитися від цього ярлика, щойно це стане безпечно. Навіть серед тих, хто не в стелсі, багато транс-людей приймають безпеку того, що їх сприймають як цисгендерних, і не докладають зусиль, аби розвіяти це припущення. Це, знов-таки, вибір. Бути видимо транс приносить їм негативний досвід.

Є ті, кому думка, що ейфорія й дисфорія є центральними мотиваторами гендерної варіативності, видається незручною; можна навіть сказати, що вони переживають дисфорію від самого поняття дисфорії. До них звертаюся: якщо ти вважаєш, що в тебе немає дисфорії, то чому ти взяв_ла на себе трансгендерний ярлик? Цей вибір стався не у вакуумі; навіть якщо твої мотивації цілком виростають зі щасливих відчуттів, спитай себе, як ти почуваєшся, коли твій гендер не поважають. Як ти почуваєшся, коли інші знецінюють твою ідентичність?

Хіба це не стан тривоги чи загального невдоволення?

Оце і є дисфорія, бейбі.

Ми тут, ми квір.

Щороку з’являються нові дослідження, які показують зростання чисельності трансгендерного населення. Зі зростанням обізнаності дедалі більше людей усвідомлюють, що було не так у їхньому житті, і виходять із шафи. Люди, які здійснили перехід десятиліття тому, виходять зі стелсу. GLAAD оцінює, що до 3% населення можуть бути трансгендерними, а я бачила цифри й до 5% чи навіть 10% за ліберальнішими оцінками. Що більше ми починаємо розуміти про гендер, що більше мови здобуваємо, аби описувати гендер, то більше людей усвідомлюють, що жорстка структура «чоловіче й жіноче», у яку нас силоміць заганяли, є хибною.

Та всі ці зміни лякають людей. Вони лякають консерваторів, які бачать, як їхні патріархальні соціальні структури розчиняються під новим розумінням гендеру. Вони лякають трансгендерних людей старої школи, які здійснювали перехід за правилами Гаррі Бенджаміна (Harry Benjamin) і тепер бачать, як стільки людей легко отримують те, заради чого їм доводилося грати роль, брехати й маніпулювати. Вони бояться, що якщо транс може бути будь-хто, то суспільство перестане сприймати транс-людей серйозно. Вони лякають мізогінні чи мізандричні трансвиключні групи, які так завзято борються за знецінення трансгендерних прав, бо думають, що якщо чоловіком чи жінкою може бути будь-хто, то їхній власний статус чоловіка чи жінки буде ушкоджено.

Не існує такого явища, як «транстрендер».

Не існує такого явища, як «гендерна дисфорія раптового початку».

Не існує такого явища, як люди, які «транс-ять» дітей.

Цей спосіб мислення мусить припинитися.