Фізична гендерна дисфорія

Усі чули про наратив «народитися не в тому тілі». Фізична дисфорія — це дискомфорт через форму власного тіла, зумовлений статевими ознаками, які воно демонструє. То про які саме особливості тіла йдеться?

Первинні ознаки можна змінити лише шляхом хірургічного втручання. Деякі вторинні статеві ознаки теж є «квитком в один бік» і вимагають медичного втручання, щоб їх скасувати, а саме: ріст тканини грудей і огрубіння голосових зв’язок. Естроген не робить голос жіночнішим, а тестостерон не зменшує груди (окрім втрати жиру). Зміни в будові скелета (як-от збільшення під дією тестостерону чи розширення стегон під дією естрогену) можливі лише до 25 років, поки тіло ще росте.

Деякі вторинні ознаки можна посилити хірургічно (збільшення грудей, контурна пластика тіла, маскулінізація / фемінізація обличчя), а деякі не можна змінити взагалі.

Фізична дисфорія виявляється кількома різними способами. Іноді вона відчувається як свого роду феномен фантомної кінцівки, коли людина відчуває відчуття від пеніса чи піхви, яких немає, біль у матці, якої не існує, або відчуття порожнечі на грудях через груди, які так і не виросли.

Її можна відчувати як свого роду зворотний фантомний ефект, коли людина постійно усвідомлює щось, чого там бути не повинно. Мозок отримує сенсорні сигнали, на які не очікує, як-от вагу грудей чи наявність яєчок або матки, і ці сигнали виходять на перший план саме тому, що їх не очікують.

Її можна відчувати як жах чи огиду, коли дивишся на зовнішні геніталії чи торкаєшся їх, що спричиняє емоційні зриви або сильне бажання позбутися ненависного органа. Транс-люди з призначеною жіночою статтю при народженні (AFAB) можуть відчувати неправильність під час менструації або відчуття чужого, відстороненого зв’язку зі своїм гормональним циклом.

Вона може виявлятися як нав’язливе прагнення позбутися певних тілесних ознак, наприклад одержиме гоління волосся на тілі чи обличчі. Це може виявлятися і в протилежному нав’язливому прагненні, яке веде до ретельного догляду за цими ознаками, щоб спробувати їх контролювати: підтримувати ідеальну бороду, постійно тримати нігті доглянутими й накрашеними або годинами проводити в спортзалі, намагаючись виліпити свою форму.

Небажані фізичні ознаки можуть викликати в людини заздрість до тих, кому довелося видалити ці ознаки через хвороби, як-от рак яєчок чи рак грудей. Люди з призначеною чоловічою статтю при народженні (AMAB) з тяжкою генітальною дисфорією схильні мріяти про якийсь дикий нещасний випадок, що призвів би до втрати їхнього фалоса.

Іноді це може бути просто відчуття власної неправильності, яке ти навіть можеш не пов’язувати з гендером чи статтю. Більшу частину свого життя я вважала, що ненавиджу своє тіло, бо я товста. І лише коли я почала перехід, я зрозуміла, що зовсім не ненавиджу свій жир; я ненавиділа чоловічий жир. Жіночні вигини, які мені дала HRT, дають мені відчуття набагато більшої гармонії зі своїм тілом.

Дисфорія, яку людина відчуває щодо свого тіла, може й буде змінюватися з часом — як на краще, так і на гірше. Наприклад, багато транс-жінок починають перехід, не відчуваючи жодного розладу зі своїми геніталіями, але згодом виявляють, що в міру того, як зникають більші джерела дисфорії, їм стає дедалі менш комфортно з первісною конфігурацією. І навпаки, дехто може вважати, що їм абсолютно необхідна операція з фемінізації обличчя, а потім, через два роки переходу, усвідомити, що насправді їм нормально з тим, який у них вигляд.

Це нормально — усвідомити, що тобі потрібно більше чи менше, ніж на початку.

Це нормально, якщо ти не ненавидиш у своєму тілі нічого і просто хочеш мати жіночніший чи мужніший вигляд.

Це нормально, якщо ти ненавидиш лише деякі аспекти свого тіла й не хочеш змінювати всі його статеві ознаки.

Це нормально, якщо тобі взагалі не потрібен медичний перехід. Тілесні відчуття — це не альфа й омега переходу.

Тотальна фізична дисфорія всього тіла не є обов’язковою умовою, щоб бути трансгендерною людиною. Людям AFAB не обов’язково ненавидіти свої груди, а людям AMAB не обов’язково ненавидіти свій пеніс. Досвід кожної транс-людини різний. Усі вони справжні.

Інтерналізовані проблеми з образом тіла

Світ переповнений підсвідомими сигналами про те, якої форми мають бути тіла чоловіків і жінок. На нас обрушується реклама й медіа, що формують нормалізоване уявлення про те, що є красивим, а що ні. Не будь надто товстою, не будь надто худою, не будь надто високою, не будь надто низькою, не май надто широкого підборіддя, не май надто великого носа, носи макіяж, але не накладай його забагато, не виходь з дому без бюстгальтера, але й не показуй бюстгальтер. І так далі, і так далі — нескінченний шквал очікувань щодо гендерної зовнішності.

Усі вбирають у себе ці сигнали, а транс-люди інтерналізують ті чинники, що важливі для гендеру, з яким вони себе ототожнюють. Ті, хто тяжіє до жіночності, зростають, приміряючи на себе жіночі стандарти; ті, хто тяжіє до мужності, приміряють на себе чоловічі стандарти; а небінарні люди можуть інтерналізувати сором навколо андрогінності або того гендеру, який їм припишуть після переходу. І це поверх того сорому, яким транс-людей загалом навантажують за невідповідність стандартам призначеного їм гендеру.

Який же кінцевий результат усього цього? Кетрін сказала про це найкраще: